Ірина з синком поїхали до мами. Василь їх провів і повернувся до квартири. Він був радий, що можна трохи відпочити, – малюк спати не давав часто. Місця мало в однокімнатній квартирці. Диван вузький для двох. Тісно і не дуже зручно, якщо чесно.

І Василь мріяв просто подивитись телевізор у тиші, зручно лежачи на дивані. Може, улюблений напій випити – але не в напої справа. Просто втомлюєшся від близьких, від малюка, від дружини, від тісноти… І хочеться трохи відпочити, як у дитинстві від батьків, коли вже трохи підріс.

Він прийшов додому. І побачив порожнє ліжечко. Іграшки. Кофточка дружини на дивані лежала – вона не прибрала, поспішала. І філіжанка стояла на кухонному столі. Тихо було, і ніхто не заважав. Годинник цокав тільки.

І Василь зателефонував начальнику, випросив відпустку на тиждень та поїхав за дружиною слідом. І страшенно її здивував, звісно. А малюк не здивувався, тягнув ручки та гукав;,мовляв, привіт, татку! І чоловік винно казав, що йому стало порожньо.

– Дурниця яка! – хтось скаже. Потрібно тримати себе в руках!

Не завжди треба тримати себе в руках. Якщо є можливість бути разом – треба щосили намагатися бути разом. Якщо хочеться обіймати – треба обіймати. Поки що можна, поки що поруч той, кого ми любимо. Тому що життя не таке вже довге. І не так багато тих, кого не хочеться випускати з обіймів.

КІНЕЦЬ.