Ми з сусідами були в гарних відносинах. Микола частенько заходив в гості на кухоль пива та й дружини мали про що поговорити. Нещодавно чоловік скаржився мені на свій автомобіль. Машина вже старенька, не їздить так, як потрібно. Та й ламається чи не кожного тижня.

Фінансово потягнути нову він не може, а рихтувати стару не бачить сенсу. Попросив у мене допомоги, щоб її продати. Я знайшов потрібних людей й через декілька днів Микола залишився без транспорту.

Працював сусід на іншому кінці міста, туди й дітей в школу влаштував. Казала їм моя Ірина, щоб віддали в ту школу, куди наші діти ходять. Вона за 10 хвилин ходьби від нашого будинку, але не послухалися нас друзі. Тепер мали ще одну додаткову проблему.

Ну ми поговорили та й розійшлися, а в понеділок вранці не встиг я виїхати з гаража, як сусід зі своїми дітьми уже чекають на мене.

-Друже, виручи, будь ласка, ми проспали маршрутку, а на таксі дуже дорого. Підвезеш?

-Звісно, сідайте.

Мені довелося їхати в інший кінець міста й хвилюватися, щоб встигнути на власну роботу. Добре, що не запізнився, бо мав би проблеми з начальством. Ну хоч друга виручив.

Наступного дня все повторилося, а ще через тиждень я буквально перетворився на таксиста для родини Миколи. Я людина добра та чуйна, завжди прийду на допомогу, але ж не варто так нахабно користуватися моєю добротою!

Коли я натякнув Миколі, що бензин закінчується й варто заправитися, а то я перевищив свій ліміт за місяць, він удав, що не почув.

Тобто платити за те, що я цілий тиждень катав його, куди він скаже, він не збирався.

Дружина сварить мене й каже, що я повинен відмовити Миколі наступного разу. Нехай сам думає, як йому знайти вихід із цієї ситуації. Виходить, що через сусіда я працюватиму лише на бензин. Я розумію, що вона має рацію, але не знаю, як сказати «ні».

КІНЕЦЬ.