З Іваном ми знайомі ще зі школи.

В старших класах навіть трохи зустрічалися, адже мали багато спільних інтересів і цікаво було проводити час разом.

Але потім, на жаль, почалося доросле життя, кожен пішов своєю дорогою, якось тоді не склалося в нас.

Я вступила навчатися до інституту і переїхала жити в місто, а Іван після армії залишився жити в рідному селищі, одружився, в нього з’явився син.

Про це мені розповідали батьки, так як з Іваном після школи ми не бачились.

Я після навчання влаштувалась на роботу, все йшло добре, але в особистому житті не складалося.

Якось я приїхала до батьків і випадково зустріла Івана. Ця зустріч була для мене такою несподіванкою, але я була настільки щаслива, що його побачила, що навіть не очікувала від себе такого.

Мама й тато мені розповідали, що він розлучився з дружиною.

Як виявилося, Іван побачив дружину зі своїм другом.

З’ясувалося, що вона його взагалі не кохає, він її не влаштовує, хоча вони чимало років прожили разом.

Виказавши все незадоволення Іваном і те, який він недобрий чоловік, дружина просто зібрала свої речі, дитину і пішла до мами з таємною надією, що незабаром її прийме новий коханий.

Спочатку Іван ненадовго вийшов з колії, дуже важко йому далося те розлучення, а потім поринув з головою у роботу.

Друзі намагалися його підтримати, чим могли, адже знали, що йому це розлучення далося непросто, він щиро кохав дружину свою.

З часом він повернувся до звичайного життя.

Робота Івана цілком влаштовує, зарплати йому цілком вистачає, навіть після виплати аліментів.

З дитиною бачиться регулярно.

Колишня його дружина, виявляється, дійсно на якийсь час з’їхалася з тим чоловіком, на якого проміняла Івана.

Але незабаром він залишив її і поїхав невідомо куди, нагородивши її дитиною.

Ми зайшли з Іваном до кав’ярні і довго спілкувалися.

Він розповів, що спочатку почала приходити до нього колишня теща і вмовляла повернутися в сім’ю, пробачити дружину. Щоб син не ріс безбатченком.

Потім і колишня дружина стала вмовляти Івана вмовляти помиритись, щоб все заново все почали, щоб у дітей була сім’я.

Іван не міг пробачити зради, хоча й хотів повернутися до дружини, але розумів, що вона не зміниться ніколи, і він, врешті, ледве випровадив її з хати.

Але їй весь час щось треба, вона постійно, як не дзвонить, то приходить до Івана, постійно про щось просить, часто звертається до нього за допомогою, мовляв не для неї, а заради дітей.

То кран зламався, то сина треба забрати до себе, то мамі її погано.

І йому таки доводиться їхати до колишньої дружини. Тому що відмовляє не їй, виходить, а дитині. Як би, проблеми свого сина вирішує, перш за все.

Ось так поспілкувались з колишнім однокласником, та й роз’їхалися.

Але, через тиждень, я знову зустріла його в місті.

Іван з сином приїхав купувати речі до школи. Ми знову пішли у кафе і довго спілкувалися, він мені був таким рідним, наче ми й не розлучалися всі ці роки, наче я його завжди знала, він був поряд, такий добрий і уважний.

Обмінялися телефонами і тепер зустрічаємося кожні вихідні.

Я розумію, що в мене до нього почуття.

Та і Іван також своїх почуттів не приховує, каже, що кохає мене.

Одне мене турбує, якщо ми одружимося, чи не буде він ходити до колишньої, щось лагодити, чи взагалі повернеться. Навіть не знаю, що робити, адже все більше закохуюся в цю людину.

Чи варто будувати з ним сім’ю, коли він постійно ходить до колишньої, а вона не приховує, що хоче його повернути?

КІНЕЦЬ.