У шлюбі шість років. За цей час дружина працювала лише рік, потім звільнилася під приводом пошуку нового місця. Шукала роботу пів року, потім сказала, що чекає дитину. Дитина вже в дитячий садок ходить, а вона все шукає привід, щоб не працювати.

Коли йдеться про це, вона ображається, каже, що постійно оновлює резюме, але їй не щастить. Потім розповідає, що чекає на відповідь від подруги, яка пообіцяла поговорити зі своїм начальником.

Так минає місяць за місяцем. Мені набридла її брехня і те, що доводиться шукати додатковий заробіток, щоб утримувати сім’ю.

Нещодавно дружина заявила, що мені ж краще, що вона сидить удома. На мій здивований погляд відповіла: «я готую та прибираю, тож ти живеш у комфорті». Виходить, що ті жінки, які працюю, нічого вдома не роблять?

Вчора дружина сказала, що нам потрібна друга дитина, щоб у сина були брат чи сестра. Я категорично проти. Справа не в тому, що я не люблю чи не хочу більше дітей.

Просто якщо дружина народить ще раз, поки дитина підросте, вона втратить не тільки кваліфікацію, але й залишки бажання працювати.

А я не хочу, щоб вона перетворювалася на недоглянуту домогосподарку. І так уже себе запустила, погладшала. Цілими днями вдома одна, хоч би ранкову пробіжку зробила.

Але вона любить поспати до обіду, поки я заводжу сина до саду. Чим вона займається цілими днями взагалі не знаю. Я б так не зміг.

Боюся, що невдовзі вона повністю деградує. Жодних інтересів крім примітивних серіалів та соціальних мереж її не цікавить. Навіть її батьки обурені такою поведінкою доньки. Її батько працює, мати теж. Вплинути на неї не можуть ні вони, ні я. Що робити не знаю. Хоч до психолога її записуй.

КІНЕЦЬ.