Подружжю Людмилі та Владу під сорок. Давно вже не ті стрункі, двадцятирічні молоді люди. Обидва розпливлись у талії. — Владе! З сьогоднішнього дня сідаємо на дієту! Сьогодні ж куплю все необхідне і будемо їсти лише здорову їжу! – заявила дружина. — Це що, без млинців, без смаженої на салі картоплі, без м’яса?!

Ти не маєш права так зі мною поводитися! — заперечив чоловік. — Нічого. Потерпиш, потім мені ж спасибі скажеш! Через кілька тижнів у Влада потьмянів погляд. Він давився гречкою та курятиною. А на брокколі дивитися вже не міг… Через три місяці Люда влізла у свою улюблену сукню, яка давно вже була мала їй.

А ось Влад мало змінився. — Щось тут не чисто! — подумала Люда, пригадавши, що чоловік, в останній місяць, почав затримуватись на роботі, додому приходити веселим, та й на дієтичні страви дружини перестав бурчати. І вона вирішила простежити за чоловіком, благо його фірма знаходилася за п’ятнадцять хвилин ходьби від їхнього будинку.

Влад, вийшовши зі свого офісу, бадьорою ходою попрямував ліворуч, хоча їхній будинок знаходився в протилежному боці. «От гад! Коханку собі знайшов!», подумала Люда і попрямувала за ним. Влад дійшов до будинку, де мешкала теща. «Ще й у будинку у мами! Ні сорому, ні совісті!». Чоловік зайшов у під’їзд до тещі, дружина за ним.

— Доброго дня, Ольга Захарівна! — Почула Люда слова чоловіка, стоячи поверхом нижче. «Так він до моєї мами прийшов!», — Здивувалася Люда і зайшла до квартири. Мати не зачинялася на замок. Влад сидів на кухні, і із задоволенням уплітав пельмені. —

Так ось чому ти не худнеш! А ти, мамо! Вирішила підгодувати зятя? — А нічого мужика травою годувати! Він, бідолашний, аж побляк весь! Люда сама сумувала по маминому куховарству. — Мамо, а ще пельмені залишилися? — весело запитали Люда. – Так! Дієта скасовується! – заявила Люда, коли вони з чоловіком поверталися додому. — Але ми з тобою, після вечері, будемо гуляти, ходити-бродити дві години! І почнемо ми прямо зараз!

КІНЕЦЬ.