Після весілля дружина просто збoжeволіла на темі народження дитини. Вона мріяла, що ми скоро станемо батьками. Бігала до своїх подруг, які вже обзавелися дітьми, і могла годинами грати з малюками, уявляючи, що скоро і в неї буде своє гарне щастя.

Я до цього ставився стримано, тому що розумів, що фінансове навантаження з народженням дитини різко зросте. Але дружину ніколи не відмовляв, навіть сходив із нею до центру планування сім’ї. Там нам сказали, що у нас все гаразд. І дружина була просто у захваті від цього.

Вона була одержима ідеєю стати мамою. Що для цього вона тільки не робила! І ліжко по фэн-шую пересунула, і за фазами місяця стежила, ми навіть з нею сіли на дієту без солі. Нарешті довгоочікувана новина…

Спочатку в період вагітності вона була у якійсь ейфорії. Вітаміни, прогулянки, режим. Коли трохи округлився животик, накупила собі всякого вбрання для вагітних. Я тільки поблажливо посміхався, нехай насолоджується своїм становищем. Кажуть, це чудовий час у житті жінки.

А сам при цьому працював та працював. У результаті за сім місяців мене призначили начальником відділу. Грошей побільшало, з’явилася впевненість у завтрашньому дні. Я тепер знав: моя дитина ні чого не потребуватиме, зможу забезпечити і її, і кохану.

Зате Маша ставала все задумливішою. Їй було важко ходити, незручно лежати, мучила то печія, то нудота. Не було вже того захоплення та радості. Іноді мені здавалося, що вона з ненавистю дивиться на живіт. Я щоразу намагався не думати про це, просто здалося.

Перед пологами дружини я обладнав дитячу. Вийшла просто казка! Нашій доньці, а лікарі сказали, що буде дівчинка, все сподобається. А ось Маша тільки байдуже дивилася на всі приготування.

Тепер уже я, натхненний перспективою швидкого батьківства, мотався магазинами. Вибирав ліжечко, коляску, стільчик для годування. Я б і пелюшки купив, але мена мама насварила, мовляв, не можна до народження дитини все купувати. Гаразд, зупинився на ліжечку.

– Ти дивися, яке класне! — захоплювався я, збираючи ліжечко в дитячому, — біле, гладке! У нього ще й скриньки знизу. А ще й качати можна.

– Угу, – тільки кивала Маша у відповідь.

Я не ліз до дружини з розпитуваннями. Розумів, що їй зараз нелегко. Попереду пологи. Вона, напевно, тому така мовчазна. Переживе, мабуть. Проте я оточив її такою турботою та увагою, що англійська королева була б підкорена. А Маша лише кивала у відповідь.

І ось на початку травня народилася наша дівчинка, наша Ксюшенька. Ім’я вибрав я, а Маша звично кивнула у відповідь. Коли їх виписали з пологового будинку, я спеціально відпустку взяв на два тижні, щоб побути з найулюбленішими дівчатками.

Я всіляко допомагав дружині: і купав, і переодягав. Маша більше годувала та спала. Я розумів, що вона втомлюється, тому здебільшого вночі сам до дочки вставав. Переодягну її, до Маші покладу, та погодує спросоння, потім я дочку заберу і в ліжечко віднесу. Сам не очікував, що таким татом буду!

Два тижні пролетіли миттю. Мені треба було виходити на роботу. Маша тоді помітно напружилася, але що робити. Стала вона сама з донькою поратися цілими днями. Зрозуміло, нічого не встигала. Але я не нарікав. І посуд вечорами мив, і прибирав, і вечерю готував.

Потім я почав помічати, що дочка якась неспокійна стала, потім пляшечки із сумішшю помітив. Виявилося, Маша перевела доньку на штучне годовування.

А потім я якось раніше додому прийшов із роботи. А Маші вдома немає. З Ксюшею моя мама сидить. Виявляється, це вже не вперше. Маша регулярно кудись іде, а перед цим мою маму просить за донькою доглянути. Я обурився, чому мама раніше мені нічого не сказала. А вона тільки зітхнула: «Не хочу, синку, у вашу сімʼю розлад вносити».

Незабаром і Маша з’явилася, розфуфирена, нафарбована. Я, скипівши, висловив, яка вона погана мати. Запитав, звісно, ​​де була.

— Із подругами в барі, — посміхнулася вона.

І я відчув запах.

– Ти що, пила? – жахнувся я.

– А що такого? Маю право!

— Ти не маєш такого права. У тебе маленька дитина.

– Як ви мені набридли, – несподівано відповіла Маша, – і ти, і дитина. Я жінка, а не машина для годування та зміни підгузків.

— Але ж ти сама мріяла про малюка!

— Я не думала, що так буде! – піднявши голову, заявила Маша, – я втомилася!

Я був просто вражений словами дружини. Пішов у дитячу, до Ксюшки та мами.

А Маша того ж вечора зібрала валізу і втекла.

Вже минуло півроку. Я для доньки найняв няньку, сам працюю, як проклятий, щоб Ксюша ні в чому не знала потреби. А де Маша, не знаю, розлучився з нею. Поки живу один і одружуватися більше не планую. Знаю тепер, як жінка може різко змінитись. Не хочу повторення.

КІНЕЦЬ.