До сорока років Валерій Петрович розумів, що все у нього добре і вдало склалося. Гарна посада, гроші, повага, і будинок-повна чаша, двоє дітей підростають, радують. Ось тільки дружина Тетяна набридла до зубовного скреготу, кожен день його з роботи зустрічає, кожен день одне і теж, набридло…

Так, він пам’ятав, яка у них любов була, як вони жебраки студенти клялися один одному у вічній любові, в горі і в радості, в злиднях і багатство.

Валерій працював не шкодуючи себе, щоб досягти всього, що він зараз має, а Тетяна завжди була його вірним тилом. Створювала затишок, спочатку в орендованому житлі, потім вже своя квартира з’явилася, наpoджувала дітей, на свою кар’єру рукою махнула, хоча подавала надії в інституті, аби в сім’ї все було добре.

Все це він пам’ятав і був вдячний дружині, але як же набридло ця вся одноманітність, одні і ті ж слова кожен день, йому здавалося дружина його не розуміє, але що взяти з домогосподарки. Сидить удома, нічого не розуміє в цьому житті, одне на умі, що приготувати, та чим діти хворіють, абсолютно, ніяких більше інтересів, друга то справа Ірочка, його секретарка, кожне слово його ловить, думки на ходу читає, і красуня до того ж…

Валерій не втримався натякнув Іринці, а вона і так зрозуміла, і закрутився у них роман з шаленою приcтраcтю, так що йому і додому йти не хотілося. Ірочка не надто освічена, але дурною не була, і в питаннях свого забезпеченого життя розбиралася досить непогано.

Навіщо вчитися, старатися працювати, щоб досягти благополуччя, якщо в кожній компанії знайдеться такий старий начальник, готовий платити за власне задоволення. До речі, людей похилого віку вона називала всіх хто старше тридцяти, їй самій було всього двадцять два, напевно, для неї вони і були людьми похилого віку.

Валерій пишався собою, така ципочка з ним, яку і друзям не соромно показувати. Він як і всі чоловіки, вважав, що молоді дівчата крутять з чоловіками набагато старше себе, виключно через їх мужність і душевні якості він відчував себе прямо мачо.

Так вони милувалися кілька місяців, і Валерію здавалося все прекрасно влаштувалося, чого ще бажати, любові молода Іринка давала йому з лишком, вдома теж все налагоджено.

Але все хороше коли-небудь закінчується, дружина прийшла до нього на роботу, хотіла сюрприз зробити з приводу річниці їхнього весілля, замовила путівки в теплу країну і їй потрібен був його паспорт. І застала голубків воркочуть, серетарші -то на місці не було.

Ну, звичайно, вдома був скандал, Валерій кричав, – Це, взагалі, нічого не означає, я ж не збираюся розлучатися з тобою, тому, власне, що тобі дорога дружина не подобається … Він і, правда, думав, якщо з сім’ї не йде, то це і, взагалі, навіть зрадою, не рахується. Тільки ось дружина дурна не розуміє.

А дружина мовчки зібрала речі, діти самі за нею пішли, і поїхала до мами, а чоловік ще навздогін говорив:

– Так, куди ти одна без мене, ти ж ні дня не працювала, на що ви жити будете?

Спочатку Валерій думав, посердиться і повернеться, Таня не поверталася, телефон не брала, і зовсім він засумував, вже молода коханка не в радість, в будинку тиша. Але добило його остаточно те, що дружину зустрів на вулиці, йшла вона з чоловіком, про щось жваво розмовляла. Вся така рідна, він з подивом помітив, що дружина його красива, впевнена в собі жінка і прекрасно обходиться без нього.

І найголовніше, дружина його не пробачила, він просив прощення, на колінах стояв перед нею, – Ти об мене ноги витирав останні років сім, я все терпіла, любила тебе, а більше не хочу, можеш і далі розважатися зі своми молодичками …

Нічого не залишилося у Валерія Петровича від колишнього благополуччя, діти з ним не спілкуються, не хочуть, вони вже всі розуміють, дружина на розлучення подала, тільки Ірочка шебече якісь дурниці, прямо дратує до зубовного скреготу…

КІНЕЦЬ.