Тепер я озираюсь на минуле й сама не розумію, чому терпіла таку зневагу. З Романом я познайомилась, коли навчалась в технікумі. Планувала стати дизайнером одягу, мріяла про успіх, адже зростала в бідній багатодітній родині. Мріяла, що колись шитиму собі вишукані сукні та костюми.

Роман мав квартиру, працював на ринку і досить непогано заробляв. Він здавався мені таким самодостатнім і дорослим. Я закохалась і вже через чотири місяці погодилась з ним побратися. Весілля ми не робили, тихо собі розписалися. Хоча насправді я мріяла вдягнути пишну, білу сукню, хоч раз почуватись, наче принцеса. Але Рома казав, що це марнування грошей і я слухала.

Згодом я знайшла роботу в салоні пошиття одягу, отримувала досить непогані гроші. Та чоловік забирав усе до копійки.

– Ти надто тупа, щоб вести бюджет! Накупуєш дурниць, – казав він, хоч я ніколи не брала дорогі речі, ще й не порадившись.

Кожну копійку я в нього випрошувала. Але й це було ще не все. Чоловік увесь час кричав на мене, прискіпувався до будь-якої дрібнички. А почути від нього ласкаве слово було просто неможливо. Я не знаю, чому терпіла, він щодня мені казав, що я нічого не варта і без нього взагалі житиму на вулиці.

Якось Рома відвіз мене в село до свекрухи.

Тоді я й збагнула, чому він такий. Ця жінка була ще гірша. Відразу почала мене критикувати, а тоді під час вечері спитала сина:

– Ти що не міг собі кращу знайти? Мало того, що біднота, так ще й ніяка.

– Зараз нормальних жінок нема. Всі ж сучасні, вередливі, а мені таких не треба.

Я слухала це, а на серці була буря. Та навіть слово вставити не наважувалась. Наступного дня в Романа була зустріч з випускниками. Він взяв мене із собою в ресторан. Зібралось чимало народу. Чоловік випив і вимагав, аби я його обслуговувала, подавала страви, доливала напої. Всі дивились й дивувались.

Трохи згодом Рома розговорився зі своїм однокласником. Його звали Олексій, він жив і працював в США, був успішним, проте поводився досить скромно і просто. А от мій чоловік, наче павич, хизувався не знати чим. А тоді ще й почав повчати колишнього однокласника.

– Дружина має знати порядок. Розуміти, що чоловік – головний. От подивись, як свою вже натаскав. Виконує накази за першою командою! – сміявся Рома.

Було так прикро, що я вийшла надвір, подихати й заспокоїтися. Минула хвилина й до мене підійшов Олексій.

– Як ти це терпиш?, – спитав він.

– Мовчки.

– Ти дуже гарна і добра, ти заслуговуєш кращого.

– Це лишень слова.

– Ні! Ти мені відразу сподобалась. Поїхали зі мною, вже.

Я не знаю, що тієї миті зі мною сталося.

Просто здалося, що втрачати вже нічого. Ми поїхали за моєю валізою до свекрухи.

– Куди це ти?

– Далеко! Шукайте кращу невістку!

Ось так я спалила усі мости. І тепер живу в США. Я дуже щаслива, маю маленького синочка. Ось тільки батько його не Олексій, і він про це знає. Я була вже вагітна на тій зустрічі з випускниками, от тільки не знала про це. Але він пообіцяв, що любитиме сина, як рідного, і нікому не розкаже правду.

І щиро дякую долі за ту зустріч. Врешті, якби не Рома і жахливе життя з ним, я ніколи б не зустріла своє справжнє кохання, Олексія.

А ви б наважились на такий крок?