Я сам вихованець дитячого будин ку, завжди мріяв створити міцну, дружну сім’ю, щоб мої діти були оточені любов’ю та турботою обох батьків.

З Надією ми познайомилися на останньому курсі університету. Вона привернула мене своєю красою. Невдовзі ми одружилися. Наше сімейне життя починалася так само, як у всіх.

Спочатку були невеликі фі нансові труднощі, але потім ми просунулися трохи по кар’єрних сходах, і все налагодилося. Потім у нас в сім’ї з’явився син, а потім і дочка через два роки. Жили ми непогано, як і всі середньостатистичні сім’ї.

Не могли дозволити собі щодня гуляти по дороrих ресторанах, але ні в чому не потребували. Тільки от у моєї Наді був один великий недолік в характері.

Вона завжди була трохи жадібна до грошей. Коли нам було по тридцять років, а старшому синові тільки десять, вона надивилася на подруг, які виїжджають на заробітки.

Вони приїжджали з пристойною су мою грошей. Надя їм заздрила. Потім і сама попросила подругу знайти їй роботу. Вона з приводу свого рішення ні з ким не порадилася. Це був чисто її каприз.

Вона мене навіть не запитала, була впевнена, що їй випав щасливий квиток. Нашвидку зібравши документи, кинула на мене дітей і поїхала. Вона працювала закордоном десять років.

Приїжджала в кращому виnадку два рази на рік. Я сам був змушений доглядати за дітьми. В якийсь момент я, на п’ятому році життя, я змирився з думкою, що дружини у мене немає, самотність я не виношу.

Я подав на роз лучення. Діти давно вже дорослі, донька з’їхала у гуртожиток, а син одружився і знайшов роботу, знімає з дружиною квартиру. Зараз Надя повернулася і намагається помиритися, але я її пробачити не можу.

КІНЕЦЬ.