Довгоочікувана дитина нарешті з’явилася на світ. Карина була на сьомому небі від щастя, і чекала чоловіка, якого пару хвилин тому побачила у вікно: він стояв з величезним букетом. І ось kоханий чоловік з’явився, взяв на руки малюка-і у нього округлилися очі. Він поклав його назад в ліжечко і вийшов. Карина не могла повірити в те, що відбувається. Вона все втирала сльо зи і не могла зрозуміти, що ж було не так в дитині. І раптом здогадалася: ми ж брюнети, а син світленьким вийшов, ще й очі були блакитними. Поверталася Карина додому на таксі. Водій бачив, що з нею щось не так, тому намагався заспокоїти молоду маму:
– Ви ж тільки народили, повинні бути найщасливішою людиною на світі.
Не можна опускати руки-хоча б заради малюка.
Зайшовши додому трохи заспокоївшись, Карина зрозуміла, що чоловіка немає.
Андрій повернувся пізно ввечері.
Пішов у спальню, і навіть не глянув на сина.
Через пару хвилин він повернувся і почав: – Чий це син?
– Що за дурниці, Андрію? Звичайно ж, твій.
Можемо здати будь-які аналізи.
Але після них я все одно подам на розлучення.
Такі приниження я не витерплю.
Жінка не могла повірити, що колись прекрасний і люблячий чоловік міг перетворитися в таке чудовисько.
Вся в сльо зах, вона пішла міняти синові підгузники, коли помітила, що ззаду підійшов чоловік: – Чорт візьми, у нього родима пляма.
У тому ж місці, що і у мене.
– Я ж говорила…
– А чому він світлий.
У кого ж він такий?
Блін, в діда …
Карина, прости мене, дурня.
Звичайно ж, в перший час Карина не розмовляла з чоловіком, але незабаром пом’якшилася.
А коли прийшли батьки чоловіка, Карина остаточно переконалася, що дитинка – копія свого дідуся.
А Андрій все ходив і повторював: “мій син, мій син”.