Із чоловіком прожили у шлюбі 5 років. Переїхали до іншого міста, винайняли тут квартиру. За два роки з’явилася улюблена дочка. Жили ми не без сварок, але намагалися не з’ясовувати стосунки при дитині. А рік тому чоловіка скоротили на роботі і скандали стали траплятися дедалі частіше.

Він не міг знайти роботу, а ще тоді та пандемія внесла свої корективи. Усі сидять по хатах, влаштуватися на гарне місце складно, а на погане він не хоче йти. Не хоче, щоб у трудовій книжці був запис про низьку посаду, він же в минулому начальник може зіпсувати трудову.

Підробляв неофіційно, приносив копійки, виживали переважно на мою зарплату. Було дуже тяжко. Оплата квартири, комуналки, їжа, лікарі, а тут нещодавно ще й зуб різнився, у міській клініці попередили, що коштувати це буде дорого. Я й підробітки беру постійно, а чоловік із донькою сидить, часто навіть не може вдома прибрати та приготувати, вигадуючи відмовки. Звідси й сварки, непорозуміння між нами.

Я дуже втомлююся, а він не хоче ворушитись. Допомоги також ні від кого немає. Повернулися б назад у своє місто, але й там ніхто не чекає. Роботи також немає, а прийняти нас трьох навіть тимчасово пожити ніхто не може. У результаті після чергового скандалу чоловік зібрав речі і поїхав до батьків. Сказав, що подасть на розлучення.

Я залишилася зовсім одна із донькою. Намагалася дзвонити йому, переконувати поговорити, повернутися, не поспішати, вибачалася за запальність, але він стоїть на своєму. Говорить, що втомився від усього і більше не любить мене.

За кілька тижнів взагалі перестав виходити на зв’язок. Його мати каже, що він знайшов у них якусь дрібну неофіційну роботу, подав на розлучення і чути про мене не хоче. Гаразд, а як же дочка? Допомагати їй? Дзвонити хоча б? Він просто виїхав і покинув нас.

Я сама не тягну орендовану квартиру. Мої батьки відмовляються мене приймати навіть тимчасово, у них своє життя і я маю сама розхльобувати кашу, яку заварила. Сил уже немає ні на що. У нас ще залишилося кілька дрібних кредитів, які зараз я не можу оплатити.

Знаю, що після розлучення вони мають бути навпіл із чоловіком. Але навіть не очікувала, що він так візьме і забуде про нас. Достеменно знаю, що в нього нікого немає. Тому ще більше не розумію його вчинку та дуже переживаю. Можливо, чи вдасться ще його повернути? Адже я його, як і раніше, люблю. І у нас дитина.

КІНЕЦЬ.