— Доцю, або ви мені доплачуєте п’ять тисяч гривень за те, що я готую, або давайте якось інакше. Я більше не можу стояти біля плити по кілька годин щодня. Куплю собі маленький холодильник у спальню і готуватиму тільки для себе.

До мене в трикімнатну квартиру переїхали жити дочка і зять, а у свою двушку пустили сина з невісткою. Тепер вони живуть зі мною.

Так, мені фінансово легше. Вони оплачують комуналку, купують майже всі продукти.

Але оскільки вони вдвох працюють, а я вже на пенсії, мені приходиться готувати на всю родину. Я вже дуже втомилася.

Виявилося, що мій зять дуже-дуже багато їсть. При цьому він не має особливо зайвої ваги і не дуже огрядний, але ось такий у нього обмін речовин.

Зранку – яєчня з п’яти яєць, три бутерброди з маслом і сиром, велика чашка кави з молоком і медом. Обід – борщ, три котлети з пюре, салат, компот, шматок хліба. Вечеря – пельмені або вареники, або макарони з м’ясом, знову салат, чай із солодким.

А якщо затримається на роботі і повертається пізніше, то ще й перекус перед сном – тарілка сирників чи омлету. Я не встигаю помити тарілки після одного прийому їжі, як уже треба готувати наступний.

Учора я не витримала.

— Доцю, або ви мені доплачуєте п’ять тисяч гривень за те, що я готую, або давайте якось інакше. Я більше не можу стояти біля плити по кілька годин щодня. Куплю собі маленький холодильник у спальню і готуватиму тільки для себе.

Дочка обурилася.

— Мамо, ти серйозно? Ми ж і так за все платимо!

— Так, але я витрачаю свої сили і час! Я не наймалася кухаркою.

— Так мама не поводиться!

Отак вона мені сказала. А я що, не маю права жити для себе?

Я ж не їм усе те, що готую! Мені достатньо салатику, легкого супу чи кефіру з сиром. Але ж ні! Кожен день треба готувати м’ясо, гарніри, свіжу випічку, бо зять любить «щось домашнє до чаю».

Навіть борщ на третій день уже не такий смачний, його треба доїдати самій, бо вони хочуть свіжого.

Був випадок, коли я вирішила зробити собі вихідний і не готувати. Думаю, нехай розігріють щось самі. Ой, що було ввечері!

— Мамо, а що сьогодні на вечерю?

— У холодильнику є котлети і гречка.

— А щось свіже?

— А щось свіже – не буде сьогодні!

Зять подивився на мене, на дочку, і сказав:

— Ладно, замовимо суші.

Але через пів години я почула, як вони грюкають каструлями. Розігрівають ту ж саму гречку, бо «суші — це дорого на кожен день і не ситно».

Коли я це побачила, то зрозуміла: вони просто звикли до того, що я готую. Для них це норма, а для мене – важка щоденна праця.

І от що тепер робити? Наполягати на своїй умові? Купити собі холодильник і харчуватися окремо? Чи вже змиритися і тягнути цей тягар далі?

Чекаю на вашу пораду, бо справді не знаю, як краще в цій ситуації діяти.

Джерело