Коли Діма увійшов до вітальні, гості за столом відразу замовкли. Деякі відводили очі, а інші поспішно перейшли на обговорення інших тем. Він оглянув родичів і зітхнув.

– Я ігристого приніс, – сухо сказав він і поставив дві пляшки на стіл.

– Що обговорювали тут без мене? Мене?

Мати спробувала пожартувати, а сестра тут же її підтримала. Але Діма навіть не глянув у їхній бік. Він і так знав, що обговорювали його самого, його нову жінку, і, звичайно ж, її шестирічну доньку.

Цього вечора за столом сиділа вся родина, яка зібралася на честь ювілею матері. Відсутня лише колишня дружина Катя та їх із Дімою донька Ліза, якій ще не було й трьох.

Після розлучення Катя геть-чисто відмовлялася підтримувати всіляке спілкування з родичами та колишнім чоловіком. І основною причиною стало засудження та тиск з їхнього боку.

Діма й не наполягав. Чергового скандалу, особливо у день народження матері, він не хотів.

Коли він повернувся з кухні, та застав всю родину в незручному мовчанні, то вирішив удати, що його це не стосується. Принаймні поки не запитають безпосередньо. Але він не думав, що це станеться цього ж вечора.

– А чому твоя…ой, як її там звуть, забула…не прийшла? – з невимушеною усмішкою спитала мати, весело поглядаючи на гостей.

– Я впевнений, що це не дуже хороша ідея, – рівним тоном, стримуючи роздратування, сказав Діма.

– Кому червоного? На кухні є міцніші напої, якщо кому потрібно.

Жінки простягли келихи, а мати, склавши долоні під підборіддям, вдивлялася синові в обличчя.

– Ну як же, вся сім’я з нашого боку зібралася, а вона майже член сім’ї, – сказала мати.

– Настільки член сім’ї, що ви її ім’я запам’ятати не можете? – так само сухо сказав Діма.

– Чи ті члени сім’ї, як Катя з Лізою, яких ви доводите до істерики щоразу, як вони приходять у гості?

Метушня і шушукання за столом різко припинилися. Мати дивилася на сина.

– Це сімейне свято, а з Вірою ми нещодавно знайомі, щоб створювати її присутністю незручну атмосферу. Мине час, і я вас усіх з нею познайомлю. І я, і Віра це розуміємо.

– До цього вечора я вважав, що і ви все це теж розумієте, – акуратно сказав Діма, усвідомивши, що попередньою фразою мало не відчинив портал у пекло.

– Як, мало знайомі? Вже майже рік разом! Чи я щось плутаю?

– Батько втрутився в розмову, добряче почервонівши від хмелю.

– Проте зараз за столом їй буде некомфортно, як і вам у її присутності. Може вистачить обговорювати мене та Віру у мамине свято? Перейдімо на іменинницю, чи що? – Діма чемно усміхнувся, підійнявши келих.

Родичі ніби тільки й чекали цих слів, після чого у вітальні запанувала нарешті святкова атмосфера: усі почали стукати келихами, дзвеніти приладами та весело розмовляти.

Один запропонував увімкнути музичний канал на телевізорі, другий вже стояв з пультом і швидко клацав ним.

Діма, під загальний шум і гамір, вийшов із вітальні й пішов на кухню. Діставши телефон із задньої кишені, він побачив, що вже пів години висить непрочитаним повідомлення від Віри: питала, як справи, та як проходить вечір.

Він не встиг натиснути на кнопку виклику, щоб почути голос Віри, як на кухню увійшла мати й схрестила руки на грудях, перегородивши єдиний шлях до виходу.

– Дімо, це добре, що ти Віру не покликав до нас, – сказала вона.

– Ти ж розумієш, що рано чи пізно вам доведеться зблизитися і з нею, і з Вікою?

– Синку, може, ти гарненько подумаєш? Я, звісно, ​​нічого проти дітей не маю. Але чужа дитина, є чужою дитиною. Та й жінка, яка має дорослу дочку, не знайомитиметься з чоловіком з кохання…

– Мамо, про що ти говориш? Вікторії лише шість років. Вона така сама дитина, як і наша з Катею Ліза. Не бачу трагедії в тому, що жінка має дітей від попереднього шлюбу!

– Ой не знаю, Дімочко… Лізонька нам рідна, а ти, виходить, плануєш виховувати дівчинку з незрозумілими генами… А якщо щось видасть? Та і як Лізонька ставитиметься до цієї… Віки?

Діма зробив вдих-видих, і придушив у собі бажання посваритися з матір’ю. Він стомлено глянув на неї.

– Досить Віру та Віку називати «цими»! Ти ж чудово знаєш їхні імена! Про свою дитину я ніколи не забував і не забуду!

– І чужу готовий прийняти, як свою, бо діти ні в чому не винні! Пішли до столу, мені найменше хочеться обговорювати сьогодні моє життя. Тим паче гості на тебе чекають.

– Вони чекають на пляшку, а не на мене. До речі, батько попросив принести його наливку з того ящика, – мати вказала рукою на невелику шафку в серванті з посудом.

– Дімо, ну, ти обіцяй, що подумаєш, добре? Вірю, що ти аби з ким не став би будувати серйозних стосунків, але, чому ж не можна розглянути жінку без дітей? Стільки молодих, гарних, розумних… І батьком ще тебе зробить…

Діма похитав головою, пирхнув і пішов до серванта. Дістаючи батькову наливку, він повернувся до матері, подивився на неї й сказав:

– Мені важливо, щоб у жінки вже була дитина!

– Але чому?

– Мати з підозрою подивилася на сина, насупивши брови.

– Ти не зрозумієш.

– Так поясни. Усі мужики тікають від таких жінок стрімголов, а ти навпаки до них назустріч летиш. Чому? Що у них особливого?

– Та тому, що такі жінки вже пройшли шлях материнства і знають, з якими труднощами їм доведеться зіткнутися, коли з’являється дитина. Ось чому!

– Тому що поява спільних дітей у такому шлюбі, в майбутньому, я маю на увазі, не буде катастрофою, яка є згубною для самого шлюбу. Розумієш?

– І мені було важливо, щоб я заздалегідь бачив, як жінка ставиться і до своїх дітей, і до чужих. Це принцип!

– Якщо я збираюся зв’язати своє життя з жінкою, то вона повинна любити мою дитину, яка буде присутня в моєму житті завжди.

– А зв’язуватися з молоденькими, гарними… дякую, не буду. Вже був досвід, якщо пам’ятаєш. І до чого це призвело? До розлучення, до скандалів, до того, що дитина, народжена без кохання, тепер живе на два будинки…

Мати кивнула і, побачивши, що син починає злитися, перехопила в нього батьківську наливку і пішла до вітальні.

Діма, почекавши хвилину, дістав телефон і зателефонував Вірі.

– Не став казати, що ми вирішили з’їхатися? – Запитала вона.

– Ні. Принаймні не сьогодні ввечері. Думаю, треба буде організувати повноцінне знайомство і з тобою, і з Вікою.

– Я б трохи почекала, доки звикнуть, – Віра засміялася.

– Вони – не звикнуть, – з досадою промовив Діма.

…Майже чотири роки тому його дівчина Катя, з якою він був знайомий лише місяць, повідомила, що в положенні. І Діма, як порядний чоловік, покликав її заміж.

Катя погодилася. Батьки з обох боків надали посильну допомогу, та купили молодим житло – невелику однокімнатну на околиці міста.

А з появою Лізи вся сім’я поринула у царство нескінченних скандалів. Конфронтації відбувалися майже безпідставно: Катя виявилася не готовою до материнства, як і Діма.

Діма пізніше зрозумів, що та колишня пристрасть, що призвела до дитини, давно згасла, і тепер вони з Катею жили, як чужі люди, але з однією відмінністю – у них була спільна дитина.

Проживши кілька років у такому режимі, обидва вирішили розійтися. Розлучилися мирно. Діма залишив квартиру колишній дружині та дочці, допомагав чим міг.

Дитину ділити не стали. Ліза проводила вільний час у батька, Катя не перешкоджала цьому.

Тоді, пройшовши довгий і тернистий шлях шлюбу, де легковажні стосунки призвели до серйозних «наслідків» у вигляді дитини, Діма зрозумів – якщо він і шукатиме нових стосунків, то тільки з тим, хто пройшов такий самий шлях, як і він.

І майже відразу після розлучення він зустрів її – Віру, яка розуміла та поділяла його погляди на життя.

Обидва хотіли вступити у спокійні стосунки без емоційних гойдалок. Обидва прагнули усвідомленості у плануванні дітей.

Тільки от в очах навколишніх, Діма знову вліз у кабалу, зв’язавши своє життя з «розведеною з причепом». А Віра для них була лише тією, яка спіймала чоловіка арканом заради своєї вигоди.

– Дім, повір, звикнуть. Просто потрібен час, – після невеликої паузи з динаміка долинув голос Віри.

– Я боюся, щоб моя рідня не тиснула на тебе, як на Катю, – зізнався Діма.

– На мене не так легко натиснути. І ти це знаєш. До речі, – Віра спробувала підбадьорити Діму, – ми з Катею списувалися сьогодні.

– Вона пропонує погуляти всім разом, щоб дівчата познайомилися. Я вважаю цю класною ідеєю. А ти?

– Тобі сама Катя написала? – здивувався Діма.

Колишня дружина була дуже імпульсивною і часом надмірно емоційною. Діма боявся, що сім’я не прийме Віру з Вікою, але найгірше було те, що Катя від ревнощів або злості перешкоджатиме йому бачитися з рідною дочкою.

– Так. А чого ти дивуєшся? Ми з тобою зібралися жити разом. Я, як матір, її дуже розумію. Мало, яка тітка контактуватиме з її дитиною.

Діма полегшено видихнув. Найстрашніше, чого він боявся, залишилося позаду. У його голові була ідеальна картинка, де і Катя, і Віра зможуть порозумітися.

Нехай не дружитимуть, але підтримуватимуть спілкування, хоча б заради дітей.

Діма повернувся до вітальні, де всі гості вже співали пісні, обіймалися і зі сльозами на очах згадували минулі роки.

Він подивився на матір, хотів було зізнатися, що вони з Вірою скоро житимуть разом, але вирішив справді відкласти розмову на другий раз.

– Сподіваюся, ви звикнете, – пробурчав він.

– Що? – хтось із гостей обернувся до Діми.

– Га? Нічого. Я говорю – вип’ємо за нашу іменинницю!

– Діма взявся за перший келих і підійняв його над головою…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.