Коли Наталка зібралася заміж за парубка з села, батьки її спершу намагалися відмовити.

— Наталочко, Вітя нам навіть симпатичний, але ви з ним такі різні, ти не зможеш так жити, — говорила їй матуся.

А батько хмурився. Віктор йому припав до душі, хлопець серйозний, разом із його донькою навчається в інституті. Багато відомих людей вийшли з села, і що?

— Ти дарма так її підтримуєш, Наталка три мови знає, вона в музиці добре розбирається, вірші пише, ну навіщо ж ці навички в селі, Костю! Закоханість мине, і вони перестануть розуміти одне одного, хоч би який розчудовий Вітя не був! — журилася Ірина Олексіївна, розмовляючи з татом.

Але Костянтин Миколайович із зятем знайшли спільну мову, і Наталка з Вітею одружилися.

Ірина Олексіївна страшенно переживала, що Наталка майже одразу наважилася на дитину.

— А як же кар’єра? Ти ж так хотіла викладати в університеті, як наш тато?

Але Наталка лише сміялася з маминих страхів:

— Матусю, дітей краще заводити, коли ще молода. А свого я досягну обов’язково, у нас же все життя попереду!

Але коли Наталка, після появи на світ малятка, до всього іншого ще й вирішила в село поїхати до свекрухи на все літо, Ірина Олексіївна зовсім засмутилася!

— Та куди ж ти з місячною дитиною зібралася? Там же й умов ніяких немає, мабуть, і туалет на вулиці!

— Мамо, Сашкові буде краще на свіжому повітрі, а Вітя у свого батька на полі буде поки працювати.

Свекруха Зінаїда Єгорівна прийняла Наталку добре.

Вітя в неї хлопець непростий, закорючкуватий, йому не всяка підійде. Він з дитинства вимагав то баян йому купити, то гітару — музику любив.

А потім ще й з дерева випилювати пристрастився, та з глини маски ліпити, ну чистий скульптор!

Таку пику мавпи виліпив, усі сусіди приходили дивитися, реготали, що дід Іван Васильович на ту мавпу сильно скидається. Тому, звісно, міська дружина Вітькові потрібна, йому з простою нудно стане.

Над Наталкою свекруха любо посміювалася: яка ж дівка смішна, та наївна! Води криничної не пила, дивується, яка вона смачна.

З яблунями вголос розмовляє, ось чудна! Та й старається, по господарству допомагає, тільки ось слабенький у Наталки характер, добра аж занадто!

— Не збагну я щось, Вітю, хто ж із нас улюблена невістка в Зінаїди Єгорівни? — Наталка вправно однією рукою млинець лопаткою на сковорідці перевернула, а іншою газ під каструлею з борщем прикрутила, сама усміхається чоловікові.

— Та годі, Натахо, мати тебе й справді любить. Я чув, як вона батькові казала, що Галя (дружина брата Миколи) жадібна і з нею вона б ні за що жити не хотіла.

А ти, Наталко, душевна й добра, мати завжди рада, коли ми тут гостюємо, — одразу ж заступився за матір Вітя.

— Ну так, добра, звісно зі мною зручно, — добродушно усміхається Наталка, — Ми поки тут влітку гостюємо, я і готую на всіх, і посуд мию. Та мені й не важко, всі ж працюють, а я поки ще в декреті сиджу з нашим Сашком.

Вранці, ні світ ні зоря, Наталку будив Сашків рев, він вимагав молока. Наталка хапала сина на руки і бігла на літню тераску його годувати, щоб (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) не будити свекруху зі свекром і Вітю. Їм ще рано на роботу вставати.

Свекор вставав майже одразу за Наталкою. Вона чула, як він кряхтить, збираючись на роботу.

Робота у нього важка, видно, що втомлюється, але і вдома Іван Васильович не хоче сидіти. Хоч і спина болить, і сімдесят скоро стукне.

Вдома то свекруха його буде пиляти та ганяти:

— Ванько, ти що ж знову на дивані вже примостився? Ось ледар який, а ну йди хоч  у курей почисти чи кролям трави принеси з річки.

Так і норовить влягтися, ти запам’ятай, Наталю, чоловікам не можна волі давати, ледарі вони!

Спершу Наталка заперечувала їй, хотіла свекра захистити. У неї самої батьки ніколи не кричали одне на одного.

Але потім зрозуміла, що це все марно, свекруха так звикла, та й Галина, дружина старшого брата Віті Миколи, така ж була.

— Начальниця! О як усіх шикує по струнці, — чи то засуджувала, чи то захоплювалася Галиною, коли вона на Колю свого кричала, свекруха, — Ох яка ти, Галино Іванівно, мабуть, на роботі тебе там бояться всі, так?

І Зінаїда Єгорівна переможно дивилася на Наталку, ніби в приклад їй Галину ставила.

Наталка то тиха занадто, нескандальна, незрозуміла якась. На чоловіка свого Вітьку не кричить, хіба так можна, мужика треба в руках тримати, а то розбалується.

Свекруха цього не приймала, не звикла так. Наталка для неї була чужа, незрозуміла.

Але коли Наталка їй одного разу свої вірші прочитала, свекруха раптом розплакалася:

— І чому ти за Вітьку мого вийшла, та хіба ти йому пара? Не втримати тобі його, шкода мені тебе, ось що, Наталочко, слабка ти, життя не бачила!

Та коли свекруха зі свекром старі зовсім стали, тільки (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) Наталка їх і доглядала, годувала, та мила. Галина швидко втекла до себе, як свекруха занедужала.

Послалася на справи, голосно на весь дім кричала на свого Кольку, що знову напився, та на синів своїх.

Що не чиста справа, як це так, що у Вітьки і Наталки тихих і робота чиста, і заробітки хороші, і діти слухняні? Та хіба у такої тетері може так усе в житті ладитися?

Видно, порчу Наталка на неї навела, забрала у них із Колькою удачу, сама ж слабка вона, та хитрістю взяла!

Так що зі свекрухою і свекром до останнього дня була Наталка, а Галина потім одразу прибігла. Кинулася гроші шукати у матері, та Наталку стала в хитрощах звинувачувати.

Все, що на рахунку назбирала свекруха, Вітя і Наталка віддали Галині з Миколою. І будинок їм залишили, у них же в місті квартира велика і дача за містом є.

Так і вийшло, як Галя хотіла, і гроші, і будинок з усіма речами Галині дісталися.

Досі до них, як приїдеш, у них і фіранки висять мамчині, і каструлі її на кухні, і білизна постільна нова, що мати берегла, Галя собі залишила, все в хід пішло.

— Буду я ще витрачатися, не викидати ж нове, — бурчить Галя, — Еге, багатство залишила, ганчірки та каструлі, та будинок старий.

Мабуть, Наталці гроші віддала, точно кажу, обдурила свекрушенька! Сказала всім, що вкрали у неї з веранди злодії жерстяну коробку, в яку вона відкладала на чорний день, а сама Наталці й віддала!

Незадоволена Галя усім, що їй не дай, мовляв, невдаха вона, не дала їй свекруха нічого путнього.

А Наталка в пам’ять про свекруху лише й взяла той глечик глиняний старовинний, що їй завжди подобався, мов із казки він був. Та каблучку срібну зі шматочком гірського кришталю, що Галя забракувала.

Наталка каблучку в пам’ять про свекруху носить. Адже прийняла її Зінаїда Єгорівна, незрозумілу і некрикливу, за мірками свекрухи, дуже слабеньку.

А Наталка їй двох онуків і одну онучку подарувала. Даринка бабусина улюблениця, до останнього дня бабусі допомагала.

А Сашко і Михайлик у діда Івана перші помічники були, хоч і матуся в них міська.

Наталка в школі викладає і їй дуже подобається своя робота, у Віктора своє фермерське господарство. І без жодного крику й нарікань вони живуть, просто люблять і поважають одне одного.

На кухні у Наталки стоїть у пам’ять про свекруху глечик глиняний.

Діти знають від мами, що цей глечик — чарівний.

І хоч би що в їхньому житті не траплялося, у них завжди буде дах над головою і голодними не залишаться.

Тому що бабуся Зінаїда Єгорівна бачить їх зверху, і в усьому допомагає родині сина Віті та улюбленої невістки Наталки.

Свекруха тепер знає, що Наталка не слабка, просто її сила не в крику на інших, а в справжній любові до своїх близьких.