Доросла дочка чоловіка від першого шлюбу вирішила, що якщо натисне таткові на жалість, то зможе жити у нас, як у готелі – нічого не робити, ні за що не відповідати.

Їй уявлялося, що я за ній прибиратиму, готуватиму для неї, в магазин буду ходити, посуд мити. Ну, або це робити моя десятирічна дочка. Але вже точно не сама падчерка.

Проте в мене чомусь не виникло бажання вішати собі на шию двадцятирічну дорослу дівчину, яка житиме на всьому готовому. Це не в моїх правилах.

Олені, дочки чоловіка від першого шлюбу, двадцять років. Вона студентка, яка раніше жила в гуртожитку. Але постійно скиглила, як там погано, як її ображають. Сумніваюсь я в цьому, Олена та ще стерво, спробуй таку образити. Але охоче вірю, що їй там було погано, адже мало того, що ніхто прислуговувати не рвався, то ще й зауваження могли зробити за безлад на спільній території.

Олену так її мати розбалувала. У дитинстві порошинки з неї здувала, а коли схаменулась, було вже марно перевиховувати дорослу дівчину.

Але якщо Олена повернеться зараз до матері, яка зовсім не проти такого варіанту, дівчині доведеться занурюватися в побутові проблеми, бо мати взяла курс на виправлення.
Тому дівчина вирішила вчинити хитріші та напроситися жити до батька, тобто до мого чоловіка. У нас свій будинок, тож місця вистачить усім.

Дівчина йому зателефонувала, почала скиглити в слухавку, як її всі дістали, які у неї сусідки злі, як погано бідній дівчинці живеться. Просилася пожити до нас.

Я непогано спілкуюся з мамою Олени, тому чудово уявляла, чому нещасна дівчина не хоче повернутися до неї, хоч так і до університету ближче, і взагалі звичніше жити із мамою.

Чоловік у такі проблеми не надто вдавався, він взагалі побутові проблеми не вважає проблемами. Просто спитав, чи не буду я проти, щоб Олена пожила в нас. Я дала свою згоду, але лише за умови, що моє слово для Олени має бути таким самим законом, що і його. Чоловік здивувався, але погодився.

Напевно, подумав, що мені своєї дитини мало, я вирішила самоствердитись за рахунок молодої дівчини і її виховуватиму. Наче мені більше нічого робити! Зрештою Олена до нас переїхала. Зайняла кімнату, вся така задоволена, розслаблена, і відразу почала проявляти особливості свого характеру.

Помилася в душі – налила калюжу на підлозі, забризкала дзеркало, зім’яла рушник і пішла. Пообідала – каструлю назад у холодильник не поставила, посуд брудний за собою в мийку просто завантажила, стіл протерти не спромоглася. А що у неї в кімнаті діялося – словами не передати.

Я перший тиждень нічого не говорила, просто ходила і тицяла чоловіка носом у ці косяки. А потім мені це набридло, я почала тикати в це носом вже Олену. Закочуючи очі та пирхаючи, як сердитий їжак, дівчина почала за собою абияк прибирати. Але допомоги по дому від неї так і не було.

І це мене теж не влаштовувало. У нас в сім’ї усі займаються побутом, навіть наша десятирічна дочка. Вона спокійно і посуд помиє, і в магазин сходить, і коли прибираємо вона пил протре і пропилососить.

Я почала залучати до цього Олену. Вона спочатку вдавала, що мене не існує, але кілька разів залишилася без вечері, тому що я просила-просила мені допомогти, а вона ігнорувала моє прохання.

Так і довелося Олені стати падчеркою при злій мачусі. Ходити іноді в магазин, мити іноді посуд, допомагати прибирати. Саме що допомагати. Не було такого, щоб вся родина тижнями в стелю плювала, одна бідна Оленка все ніяк сісти не могла.

Через два місяці Олена якось різко почала збиратись від нас з’їжджати. Хоча її ніхто не гнав – живи, будь ласка. Але ж щось не жилося. І переїхала вона не до мами, не до гуртожитку, а до бабусі, тобто до моєї свекрухи.

Наговорила бабусі якихось жахів, що свекруха не лише внучці дала притулок, а й на реактивній тязі прилетіла до мене стосунки з’ясовувати.
– Ти відвадила дочку від батька! Як це “такого не було?! Вона ж від вас з’їхала в сльозах, про батька і чути не хоче! – шаленіла свекруха.

Про батька Олена чути не хоче, бо намагалася кілька разів йому поскаржитися на мою “жорстокість”, але отримала відсіч і фразу, що або вона підлаштовується під правила нашої родини, або її ніхто не тримає.

Зі свекрухою розмовляти не було сенсу. Вона покричала, сказала, що хотіла, і побігла внучку кохану заспокоювати. Подивимось, чи надовго вистачить терпіння в бабусі. Щось мені здається, що скоро і вона цю п’явку з шиї скине.

КІНЕЦЬ.