— Ма-амо, чуєш, мамо!

— Ну, чого тобі? – нелюбезно відгукнулася мама Алла, неохоче відриваючись від телевізора.

— Мамо, я заміж виходжу! – у дверях кімнати з’явилася донька Іра, невисока, симпатична блондинка.

— За кого? За Михайла свого? – спитала мати без жодної цікавості. – Він що, тобі пропозицію зробив?

— Ти дивись, який Михайло крутелик! Мати ж його в курсі?

— І мати, і татко. І навіть бабуся. Михайло мені прямо при них пропозицію зробив.

— Оце так дають… І що вони в тобі знайшли, голодранці без свого кутка, без освіти й без посагу?

Ти врахуй, усі ці заміжжя – твоя справа, роби, як знаєш, але в нас із батьком ні грошей немає весілля робити, ні житлоплощі для вас.

— Нам і не треба нічого. Михайлові батьки так і сказали: «Ні про що не турбуйтеся, ми самі все організуємо, аби ви були щасливі!»

— Оце так справи, буржуї які, – зітхнула Алла, – не треба їм нічого! Ну, і нам не треба. Хай вони тебе забирають, весілля організовують, а ми краще ремонт у себе зробимо!

Іра махнула рукою й пішла у свою комірчину, де поміщалася лише вузька тахта, шафа для одягу й відкидний столик зі стільцем.

Це вже так, при всьому бажанні в їхню квартирку чоловіка не візьмеш, навіть якби його батьки були безквартирні.

Кімната, а скоріше перегородка з підсліпуватим віконцем, у кутку єдиної великої кімнати.

Довга вузька кухня. Крихітна сидяча ванна, суміщена з туалетом. І все це старе, занедбане, не ремонтоване років двадцять: з облупленими стінами й стелею, іржавими протікаючими трубами й розсохлоюся скрипучою столяркою.

На ремонт ніколи не було грошей.

Батько постійно шукав роботу, щоб платили побільше, а напружували поменше. Нічний сторож, охоронець, вантажник – не більше. Випивав постійно, але не буянив, дружину не чіпав, не сварився. Просто тихо квасив у кутку замурзаної кухні.

Мати, розтовстіла від надміру солодощів і випічки, а також безперервного сидіння біля телевізора, десь щось прибирала, отримуючи якісь копійки.

Обоє нічого від життя не хотіли, їх усе влаштовувало, точніше, не хвилювало.

Донька росла, як кажуть, бур’ян-бур’яном, але не пішла поганою дорогою, вчилася, вибивала в батьків копійки на пристойний одяг, нормальний, хоч і вживаний телефон, косметику.

Мріяла вирватися з цього болота, і зараз отримувала реальний шанс. Михайлові батьки, міцні, досить забезпечені «працівники середньої ланки», прийняли дівчину без вагань: скромна, симпатична, не нахабна, на дух не переносить хмільні напої, та й Михайлик дуже вже її кохає.

На її батьків, з якими бачилися один раз, одразу махнули рукою, розуміючи, що взяти з них нічого.

Вирішили все без сторонніх – весілля робити гарне, але не шикарне, купувати все самим, а свати хай тихо сидять у куточку й не заважають.

Мама Алла одразу прийняла запропоновані умови, тим паче, що сама їх озвучила доньці. Татові взагалі було всеодно, його зігрівала думка про майбутнє застілля з випивкою на дурняк, і рештою напоїв та їжі.

Так воно все йшло.

Молоді подали заяву, Михайлові батьки готувалися до весілля, займалися закупівлями й організацією.

Батьки Іри проводили час, як і раніше, вона – біля телевізора, він – за пляшкою.

– Так ви що, у Михайлових батьків жити будете? – якось увечері ліниво спитала Алла під час рекламної паузи.

– Угу. Поки що в них, – відповіла Іра.

– А потім що?

– А потім нам квартиру куплять.

– Як це, квартиру? – Алла аж підвелася з крісла. – У них що, гроші є на цілу квартиру?

– Не на цілу, – неохоче сказала Іра, – на половину. А за другу половину ми з Михайлом будемо виплачувати внески, він на хорошу роботу влаштовується!

– От як, на півквартири, значить… Здорово, нічого не скажеш…

Через два дні Алла зажадала від доньки зустрічі зі сватами.

– Навіщо? – щиро здивувалася Іра.

– Потім! – відрубала мати. – Ми, часом, теж не чужі, хочемо посильну участь взяти.

– Яка участь, у чому?

– Ти, доню, не вередуй, а організуй зустріч, там усе й дізнаєшся!

Іра знизала плечима й пішла дзвонити Михайлові.

Він теж здивувався, але прохання передав, і через два дні відбулася зустріч на найвищому рівні.

Іра не могла отямитися від подиву: батько, хоч і вельми опухлий, але тверезий, і мати, підтягнута, рішуча, без смаку, але яскраво нафарбована.

Сіли за столик у вітальні, Михайлова мама поставила тарілки з бутербродами, печивом, цукерками. Пили тільки чай.

– Дорогі свати, – після недовгої розкачки почала Алла, – ми тут із чоловіком порадилися й вирішили, що не дуже добре виходить. Ви несете всі витрати, організовуєте банкет, купуєте обручки, сукню і так далі, а ми ніби як осторонь залишаємося.

– Та ну вас, Алло, які рахунки між майбутніми родичами, – злегка усміхнувся Михайлів тато, Олег Миколайович.

– Ні, ні, ви послухайте, що ми пропонуємо. Іра сказала, що ви хочете купити молодим квартиру, ну, або перший внесок за половину вартості, так?

– Ну, так…

– А ми пропонуємо свій варіант! Ми звільняємо свою квартиру, ви робите там хороший ремонт, і діти вселяються туди! І їм не доведеться потім платити внески за другу половину!

– Пробачте, а куди підете ви? Наскільки я знаю, ваша житлоплоща не дозволить розміститися двом сім’ям? – обережно запитав Олег Миколайович.

– І не треба розміщуватися двом сім’ям! У нас є дача за містом, там цілком можна жити. Теж підремонтувати, але це вже ми самі, по-простому. Ну, може, по дрібниці допоможете – котел там купити для опалення, газ підключити. Але все одно, це дешевше, ніж нову квартиру купувати!

– Тобто ви хочете переїхати в дачний будиночок і жити там?

– Ну так! Все одно ми збиралися цієї весни приводити все до ладу, перекопувати, садити картоплю там, овочі…

– А як же взимку?

– А що взимку? Якщо котел поставити й газ підключити, там і взимку непогано! А в дітей буде своє житло!

– А як же ви на роботу їздити будете, ви ж працюєте ще?

– Там електричка ходить, пів години пішки до станції, ми все передбачили! – самовдоволено усміхнулася Алла й повернулася до чоловіка. – Правда, дорогий?

Той похмуро кивнув і навіть спробував щось сказати, але тільки прокашлявся.

– Дякуємо, дорогі свати, за вашу пропозицію, ми все обміркуємо й вам повідомимо! – широко усміхнулася Михайлова мама, Інна Сергіївна.

– Так, а що тут думати? – щиро здивувалася Алла. – Все вже обміркували, ще вчора!

– Ну, це ви обміркували, а нам ще порадитися потрібно!

Ірині батьки пішли трохи незадоволені, а потім Михайло пішов проводжати Іру – вона не хотіла їхати разом із батьками.

Олег Миколайович із дружиною взялися до прибирання після гостей. У них був дуже хороший, міцний шлюб і повне взаєморозуміння, тому розмова йшла, так би мовити, на легких дотиках:

– Дівчинка так хвилювалася, все хотіла нам сказати, що вона ні до чого…

– Я Михайлові сказав, щоб її заспокоїв, ми все розуміємо!

– Ні, ти подивись, як все лихо розписали!

– Угу. Відремонтуй їхню квартиру, і ремонт щоб першокласний…

– Ага! Ну, типу, для дітей же, – фиркнула Інна.

– Та ще й дачу газифікуй, і котел постав! Це ж копійки!

– Ну так. Тим паче, що й квартира, і дача оформлені на них…

– А до зими з’ясується, що жити на дачі не можна…

– …так що, дітки, забирайтеся до свекрів…

– …а ми будемо жити у своїй квартирі…

– …відремонтованій на шару тими ж свекрами…

– …та ще й при газифікованій дачі!

– Зараз! Розбіглися! – Інна помовчала. – Все по-старому?

– Ну звісно! Дітей одразу до нас, а потім уже не поспішаючи варіант їм підшукаємо, вірно?

– І розмови немає!

Вони засміялися, і тут же забули про хитромудрих майже родичів з їхньою безглуздою пропозицією.