Прийшла я щойно з роботи, і в мене просто слів немає від обурення.

Відчиняю холодильник – а там самі овочі. Капуста, морква, буряк. Ні сиру, ні яєць, ні молочки, ні ковбаси, ні м’яса в морозилці. Все, що було – зникло.

А на столі акуратно покладена записка. Піднімаю, розгортаю, читаю:

“Дорогенька, все у мене, я збережу весь піст. Але ви з сином маєте навчитися поститися, і тоді у вашому житті все налагодиться. І гроші прийдуть, і добробут. Цілую.”

Свекруха.

Ну, люди добрі, скажіть мені, як це взагалі можливо? Вона прийшла в мою хату, відчинила мій холодильник і просто винесла всю їжу?! Як у себе вдома!

Я спочатку стояла, мовчала, бо навіть злитися нормально не могла – ну, не вірилося мені, що це відбувається насправді.

А потім як сіла на стілець, як ляснула долонею по столу:

— Ні, ну це ж уже взагалі за межами!

Чоловік саме зайшов з ванної, витирає голову рушником, дивиться на мене здивовано:

— Що таке?

Я мовчки махнула на холодильник.

Він підходить, відчиняє, вдивляється. Потім повільно повертається до мене:

— А де все?

— О! І я тебе хотіла б запитати – а де?!

Я вихопила зі стола записку і тикнула йому перед очі. Він почав читати, брови поповзли вгору, губи якось дивно стиснулись.

Дочитав, поглянув на мене.

— Та ну! Це мама так?

— Ні, це прибульці з НЛО! Ти взагалі це розумієш? Вона винесла всю нашу їжу! Я завтра хотіла сирнички на сніданок зробити, у мене була червона рибка, я м’ясо купила на борщ, ми що, будемо тепер листя капустяне жувати?

Він зітхнув, потер обличчя рукою.

— Вона, вона просто вважає, що піст – це важливо.

— Так хай собі вважає! Я ж її не змушую їсти стейк! Чому вона вирішує, що я маю голодувати?!

— Це не голодувати, це духовне очищення на її думку.

— Духовне очищення?! Ой, не починай! Що вона там мені пише – «гроші прийдуть»?! Вона вважає, що я зла, і тому в мене з грошима проблеми? Ага, значить, я за квартиру якось заплатила, за комуналку теж, продукти купила – але в мене проблеми?!

Чоловік глибоко вдихнув, видно, намагався не сперечатися.

— Ну, я подзвоню мамі, поговорю.

— Не подзвониш, а поїдеш і привезеш назад все, що вона винесла!

Він подивився на мене, потім на записку, потім знову на мене.

— Ну, може, просто трохи потерпимо?

— Що?!

— Ну це ж ненадовго. Давай я зараз макарони зварю, олією оливковою і спеціями приправимо.

— Ти серйозно?!

Я схопила телефон, набрала свекруху. Вона підняла слухавку з першого гудка, ніби чекала, що я зателефоную.

— Ой, донечко, ти вже вдома? — голос такий м’який, люб’язний.

— Так, уже! І знаєте що? Верніть нашу їжу!

— Ой, ну що ти, рідненька, я ж для вашого блага!

— Галино Орестівно, я не прошу, я вимагаю. Ви просто прийшли і винесли наші продукти, це що взагалі таке?

— Ну, це ж заради вас, аби ви очистилися.

— Ви ж серйозно вважаєте, що якщо я з’їм сир, то в мене на рахунку не буде грошей?

— Ой, рідненька, ти не розумієш, але потім подякуєш!

— Ні, дякувати я не буду, а от у поліцію звернутися – запросто!

— Та що ти таке кажеш?!

— Кажу, що якщо в нас за годину не буде назад наших продуктів, я їду в поліцію і пишу заяву про крадіжку.

Мовчання. Потім зітхання.

— Ну добре, раз ти так. Я зараз усе привезу.

— І більше такого не робіть!

Я кинула слухавку, подивилася на чоловіка.

— Оце твоя мама.

Він тільки знизав плечима.

Свекруха приїхала через сорок хвилин. Продукти повернула, але ще хвилин двадцять стояла в коридорі і читала мені лекцію про духовність. Я терпіла. Але коли вона сказала: «Я ж вам добра хочу», я не витримала.

— Якщо ви хочете нам добра, то дайте нам самим вирішувати, що для нас добре!

Галина Орестівна зітхнула, зробила ображене лице, попрощалася і пішла.

А я потім ще годину стояла біля плити і не могла заспокоїтися.

От скажіть мені, ну як таке можливо? Як пояснити людині, що її віра – це її особиста справа, а не причина влаштовувати не у себе вдома продуктові чистки?

Чи взагалі це марно – братися щось пояснити?

Джерело