“Цього не може бути. Так не буває – двічі втратити маму”, – автомобіль Дарини летів з швидкістю світла в село, а думки в її голові пролітали ще швидше.

Дорога в село була не близькою, їхати приблизно 4 години, тож Дарина встигла пригадати все своє життя. В 5 років їй повідомили, що її найріднішої матусі не стало і тепер їй доведеться жити з батьком, якого вона ніколи і не бачила.

Мама Дарини довго була в лікарні, дівчинка вірила, що мама обов’язково повернеться, адже крім неї у Даринки нікого немає. Дівчинка з сусідською бабусею часто ставала на коліна і так щиро говорила “Отче наш”, але дива не сталося…

Сусіди похоронили Марію, і дали знати її колишньому чоловіку що сталося. Станіслав приїхав, але не сам. З машини вийшла ще жіночка середніх років, як потім з’ясувалося – його дружина.

За 5 років Станіслав побачив свою дочку вперше, бо залишив Марію як вона ще дитя в утробі носила. Після того ніхто про нього нічого і не чув, а Марії довелося донечку одній ростити.

Коли її не стало, Станіслав таки вирішив забрати дочку до себе. На той час він вже одружився, і мав з дружиною маленького спільного синочка.

– Чого дивишся? В машину сідай! – суворим голосом наказав Станіслав.

Дарина розплакалася.

– Сльози тут ні до чого! Так що не треба мені цього, – ще суворіше сказав батько.

Дарина закрила маленькими рученятками обличчя, і раптом відчула тепло чиїхось обіймів.

– Сідай в машину, не бійся! Тебе ніхто не скривдить. Я – Ліда, дружина твого тата. Їдьмо додому, я тебе з братиком познайомлю, – лагідно сказала тітка Ліда.

Дарина тоді заснула на колінах у цієї незнайомої жінки, від якої пахло спокоєм і чимось маминим, рідним.

Тітка Ліда настільки полюбила Даринку, що згодом дівчинка стала кликати її мамою. А от рідний батько до Даринки не мав особливих щемливих почуттів.

Не раз Ліді доводилося захищати донечку, коли батько приходив з роботи злий. Та що там говорити, вона стала для Даринки янголом-охоронцем.

Одного разу Дарина прокинулася від того, що в хаті було дуже гучно. Батько кричав, тітка Ліда плакала, а біля дверей стояли валізи.

На прощання вона обійняла донечку і побажала їй щастя.

Батько з дружиною розлучився, і тепер вони з Дариною жили удвох. Дівчинка не зважаючи на свій юний вік і прибирала, і прала, і їсти готувала, та все ніяк не могла вгодити зарозумілому і грубому батькові.

Дарина мріяла, що після школи вона поїде вчитися, але батько категорично заявив, що він не збирається її утримувати, тому наказав доньці шукати роботу.

Тоді Дарина наважилася втікати. Вона вирішила, що поїде до тітки Ліди, хоча не була впевнена, що та її прийме.

Але жінка настільки була рада бачити Дарину, яку вважала своєю донькою, то не тільки запропонувала їй залишитися, а ще й пообіцяла, що допоможе поступити в університет.

Завдяки своїй другій мамі Дарина отримала вищу освіту, і змінила своє життя до невпізнання. В місті дівчина знайшла гарну роботу, а згодом і заміж вийшла.

Тепер вже вона допомагала своїй мамі і своєму молодшому брату. Жили вони дуже дружно, були одне для одного надійною опорою і підтримкою.

Чоловік Дарини теж дуже любив свою тещу, і навіть профінансував їй в свій час капітальний ремонт в її будинку.

Коли Дарині на роботу з самого ранку зателефонувала сусідка з села і повідомила, що Ліда у сні відійшла у кращий світ, то вона так розплакалася, що зупинитися не могла.

– Чого ти так плачеш? Це ж мачуха, – намагалися заспокоїти Дарину її співробітниці.

– Ні, дівчата. Це не мачуха, а справжня мама, яких мало, – плакала Дарина.

А як ви вважаєте, чи варта Ліда того, щоб називати її мамою і так за нею побиватися?

Джерело