Коли син відчинив двері, Людмила з порога злякано запитала:

– Ти один?

-Так … – здивувався Євген.

– А Оксана? Де вона? Вона що, вже пішла?

– Ну, звісно… – син здивовано дивився на матір.

– Значить, я не встигла, – приречено сказала Людмила, пройшла до кімнати й стомлено присіла на край стільця. – Значить, запізнилася…

– Мамо, щось трапилося? – спитав син у тривозі.

Людмила подивилася на нього похмуро, і нервово промовила:

– А що, хіба нічого не сталося? Все гаразд, так? Ти задоволений?

– А що, хіба щось погано? – Син теж сів на диван, і знову насторожено спитав:
– Мамо, поясни, що це все означає?

– Ні, це ти мені поясни, синку, що ось це означає?! – Людмила полізла в кишеню своєї куртки, дістала звідти листівку з квіточкою на лицьовій стороні, й простягла її Євгену.

– Сьогодні вранці я виявила це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!

– Запрошення? – Євген почав читати текст на звороті листівки, написаний звичайною ручкою. – «Дорога свекруха, запрошую Вас на наше розлучення! Ваша невістка Оксана!»

Ошелешений син, пробігся ще раз по тексту очима, потім подивився на маму.

– Ти хочеш сказати, що це лежало у твоїй поштовій скриньці?

– А ти хочеш сказати, що твоя мама сама написала листа?

– Невже вона все сприйняла серйозно? – сам себе запитав син.

– Хто сприйняв?

– Оксана …

– Тааак, – суворо блиснула очима Людмила. – Тепер, сину, поясни мамі, що все це означає? У вас дійшло діло до розлучення? Ви ж ще рік не прожили разом. Де зараз Оксана? Куди вона пішла?

– Мамо, заспокойся, – невпевнено посміхнувся син. – Вона пішла на роботу… Здається… У всякому разі, сьогодні вранці у нас з нею все було, як завжди. А ця листівка… Швидше за все, це такий жарт…

– Нічого собі жарт! Женько, ану, швидко кажи, через що у вас це сталося?!

– Та нічого особливого, – неохоче почав розповідати син. – Це через борщ…

– Через борщ? Який ще борщ?

– Звичайний. Оксана вчора приготувала борщ. Вперше приготувала. Ну і я цей борщ трошки розкритикував.

– У сенсі? Ти що, переймаєш погані звички свого батька?

– Мамо, ну реально, борщ у неї вийшов так собі… Не смачний. Не такий, як у тебе.

– Де він?

– Хто?

– Борщ!

– У холодильнику. Оксана хотіла його спочатку вилити, але потім на зло мені сказала, що поки я його не з’їм, вона нічого іншого готувати для мене не буде.

– Правильно вона сказала!

– А я сказав, що я його все одно їсти не стану! А якщо вона нічого готувати не буде, я подам на розлучення. Ну, жартома ж я це сказав, мамо, жартома!

– А ти її попередив?

– Про що попередив?

– Що це жарт?

– Угу … Потім … Коли ми вже конкретно посварилися.

– У-у-у… Весь у батька! Діставай із холодильника борщ!

– Навіщо?

– Зараз ми з тобою його їстимемо. Зрозумів?

– Не буду я його їсти! Не смачний він.

– Я тобі дам – ​​не будеш!

Людмила, грізно насупившись, пройшла на кухню, знайшла там каструлю з борщем, та поставила її на вогонь.

– Марш сюди! – майже закричала вона із кухні.

– Ну, мамо… – як маленький вигукнув син.

– І не просто марш сюди, а ще й із ключами від нашої квартири.

– Навіщо це? – стривожився син.

– Тягни сюди ключі, кажу!

Коли Євген з’явився на кухні з ключами від батьківської квартири, Людмила взяла їх, та засунула у свою кишеню.

– І що це означає? – скривджено спитав син.

– А то й означає. Сідай за стіл!

Вона поставила на кухонний стіл дві тарілки, наповнила їх розігрітим борщем і першою узялася до їжі. З’ївши кілька ложок, вона сердито подивилася на сина.

– Ти хочеш сказати, що цей борщ не можна їсти?

– Можна, – тихим голосом відповів син. – Але ж у тебе він набагато смачніший…

– Твоя дружина приготувала чудовий борщ! – Закричала вона раптом на сина. – А в мене він смачніший тільки тому, що я його готую двадцять років поспіль! Швидко взяв ложку і почав їсти!

П’ять хвилин за столом чулося тільки плямкання і сопіння.

Після того, як син спустошив тарілку, він простягнув до матері свою долоню.

– Мамо, я все з’їв, давай ключі назад.

– Ні, любий мій, – усміхнулася вона, – так просто ти їх не отримаєш. Спочатку виконаєш домашнє завдання.

– Яке завдання? – злякався син.

– І не одне! – Вона підвела голову вгору і показала рукою на книгу «Кулінарна книга», яка лежала на холодильнику. – Дай-но мені цю книжечку.

– Навіщо?

– Треба!

Син з побоюванням простяг Людмилі книгу, і вона відразу ж відкрила її на сторінці зі змістом.

– Слухай, синку, мене уважно. У неділю ми з батьком прийдемо до вас у гості, і ти повинен будеш власноруч приготувати до столу такі страви…

– Я? – перебив син. – З якого дива? У мене є дружина!

– Запам’ятай, які страви готуватимеш, молодий чоловіче, – суворо сказала Людмила. – А якщо не приготуєш, то в батьківському домі можеш більше не з’являтися!

– Оксані я зараз подзвоню і попереджу, щоб не надумала замість тебе готувати. Хай тільки допомагає, на кшталт, картоплі почистить, моркви… І борщ я її похвалю!

– А то…Захотів він, бач, борщу, як у мами! Проживи спочатку двадцять років із дружиною, потім криви обличчя! Тобі все зрозуміло, сину?

– Зрозуміло, – похмуро відповів Євген.

– І спробуй тільки схалтурити! Твій батько тебе з тельбухом з’їсть. Адже він у нас, ти знаєш, поїсти любить смачно…

Звісно, ніякого розлучення не відбулося, але витівку матері син запам’ятає на все життя! Виявилося, що не так і просто приготувати смачно, навіть по написаному, якщо ти робиш це вперше?

Ну нічого, що зганьбився перед рідними, вони присяглися, що про його ганьбу більше ніхто не дізнається. Зате Оксана цвіла і пахла, бо не тільки змогла на мені відігратися, а ще й свекруха її борщ похвалила…

Як вам такий наганяй від матері? Що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.