Два місяці тому Ганна Василівна зненацька овдовіла. Втрата чоловіка перевернула все її життя, і вона вперше відчула тяжкість самотності.

Крім моральних страждань, з’явився і гострий брак фінансів. Покійний чоловік був військовим і отримував пристойну пенсію, якою Ганна Василівна розпоряджалася, як хотіла.

Сама вона за все життя пропрацювала всього п’ять років, тому після його смерті зіткнулася з суворою реальністю — її власних виплат ледь вистачало на необхідні витрати.

Рятували лише накопичення, які Олег відкладав на чорний день. Але жінка чудово розуміла, що рано чи пізно ці гроші закінчаться, а взяти їх не буде звідки.

— Синку, зовсім мені одній тяжко без батька, — нарікала Ганна Василівна, зайшовши в гості до Макара.

— Може, переїдеш до нас?

— Запропонував син, вважаючи, що матері самотньо.

— У нас місця багато, всі розмістимося.

— Ні, ні, ти ж знаєш, як я не люблю метушню. А у вас діти, галасливо, — скривилася жінка. Поліна, що сиділа поруч, полегшено видихнула. Думка про те, що свекруха може оселитися з ними, їй зовсім не подобалося.

— Ой, я ж гостинці принесла для онуків! — пожвавилася Ганна Василівна і дістала з пакета не першої свіжості мандарини та засохле печиво.

— Ось ще цукерки, — додала вона, викладаючи на стіл карамель, частина якої була без обгорток.

— Не судіть суворо, що змогла купити… Макар і Поліна розгублено переглянулись. Свекруха наче натякала, що їй потрібна допомога.

— Ще ось ліки купити треба, а пенсії навряд чи вистачить, — тяжко зітхнула жінка.

— Мамо, чому ж ти мовчала? — схвильовано промовив Макар, схопився з стільця і вийшов до передпокою. За хвилину він повернувся і простяг матері купюру.

— Ой, синку, дякую!

— Схлипнула Ганна Василівна і втерла сльози.

— На тебе тільки й сподіваюся. Розчулений Макар міцно обійняв матір. Поліна теж ледь стримала емоції. Але коли ситуація повторилася наступного разу, у неї виникли сумніви.

— Макаре, а що за ліки п’є твоя мама? — насупилась Поліна.

— Щось дуже часто ти даєш їй гроші на медикаменти.

— Це інші, — відмахнувся чоловік.

— І ще на продукти.

— Послухай, у тебе не лише мати є, а й сім’я — дружина та діти! — нагадала Поліна.

— Ти бачиш, як їй важко! Як не допомогти? — обурився Макар.

— Тільки вона завжди бере із загального бюджету! — роздратовано помітила дружина.

— Може, вона б пішла працювати, якби справді потребувала?

— У неї здоров’я не те! — перебив Макар.

— А моя мама теж одна, і теж хворіє. Чому їй ми не допомагаємо?

— Твоя не просить, значить справляється, — знизав плечима чоловік.

— Просто в неї совість є…

— Закрили тему! — гаркнув Макар і пішов у спальню. Після цієї розмови в сім’ї запанувала напруга. Макар більше не говорив дружині, чи допомагає матері, але Поліна була певна, що нічого не змінилося. Якось чоловік попросив її завезти свекрусі ліки. Поліна вирішила зробити приємне і купила також фрукти та соки.

— На стіл поклади, — озвалася Ганна Василівна, закашлявшись. Поліна пройшла на кухню, відкрила холодильник, щоб поставити сік, і обімліла. Він був забитий дорогими продуктами. На полицях стояли баночки з делікатесами, копченістями, червоною ікрою. Відкривши шафу, вона побачила упаковки елітного печива та шоколаду.

— А онукам приносить те, що сама не стала б їсти… — пробурмотіла Поліна. Вона хотіла висловити свекрусі все, що про неї думає, але вчасно стрималася і просто побажала здоров’я.

Увечері вона розповіла все Макарові.

— Ну то й що? Вона не має права нормально харчуватися? — невдоволено спитав він.

— Нагадай, коли ми востаннє їли червону ікру та мармурову яловичину?

— Ти чіпляєшся…

— Тобто ти й надалі її забезпечуватимеш?

— Поки їй потрібна моя допомога!

— Чудово! Тоді допомагатимемо і моїй мамі рівно такою самою сумою!

— Поставила умова Поліна.

— Це дурість! — насупився Макар.

— Вона ж не просить.

— Але це чесно! Макару довелося неохоче погодитися. Через півроку, коли витрати на дві родини стали відчутними, він все частіше став знаходити причини, щоб не допомагати матері. Поліна була задоволена — вона знайшла спосіб відкрити чоловікові очі.

КІНЕЦЬ.