– Тамаро, я чомусь не зміг зняти гроші з накопичувального рахунку, – повідомив Тамарі телефоном її чоловік Олексій.

– А я тобі заблокувала доступ до цього рахунку, – відповіла дружина.

– Чому?

– Тому, що рахунок називається «накопичувальний», а ти накопичувати не вмієш, тільки витрачаєш.

– І не подумаю. Ми з тобою жодних витрат не обговорювали.

– Перекажи, я обіцяв батькам допомогти – батько взяв відпустку та збирається лазню ремонтувати, гроші потрібні.

– А чому ти маєш оплачувати ремонт лазні, якою не користуєшся?

– Запитала Тамара.

Справді, батьки запрошували Олексія на дачу лише тоді, коли треба було щось зробити: відремонтувати паркан, пофарбувати будинок, відремонтувати дах чи ґанок.

По молодості й Тамара частенько працювала на городі свекрів, але швидко зрозуміла, що працюють вони з чоловіком, а вирощений і зібраний ними врожай відвозять у місто на своїх машинах сестри Олексія.

Звичайно, вона відмовилася орати на чужих грядках і жодного разу після цього туди не приїжджала.

– Чому я знову маю сам їхати копати картоплю? – якось спитав її Олексій. – Невже важко допомогти?

– За весь той час, поки ми там горбатіли, твоя мати не дала нам жодної картоплини, жодного пучка цибулі. Навіщо мені їздити туди?

– Але ж у нас завжди в льоху в гаражі повно овочів – на всю зиму вистачає, куди ще більше? – сказав чоловік.

– А звідки вони там беруться, не знаєш? Від моїх батьків! Саме тому ми з Анфісою зараз поїдемо копати картоплю саме туди.

– Якщо хочеш, можеш до нас приєднатись, – відповіла Тамара. – До речі, батько заготовив чудові віники для лазні, та запрошує тебе попаритись.

Вона не була проти того, щоб чоловік допомагав батькам, працюючи на дачі. Але торік Олексій чомусь вирішив, що він сам, не порадившись із дружиною, може надати їм фінансову допомогу – зняв із накопичувального рахунку сто тисяч і віддав матері.

В результаті – сім’я “пролетіла” з відпусткою, як фанера над Парижем. А Тамара ж накопичувала на неї цілий рік.

Грошей, що залишилися на рахунку, просто не вистачило. Після цього дружина заблокувала Олексію доступ до рахунку.

– Тома! Ну, я вже пообіцяв! Зрештою, ці гроші у нас просто так лежать, а там вони на справу підуть, – продовжував умовляти дружину Олексій.

– Ти хочеш сказати, що я їх на всяку нісенітницю витрачу? Помиляєшся! По-перше, треба зібрати Анфісу до школи: купити форму, нову куртку, взуття.

– По-друге, на танцях цього року вона переходить до старшої групи, потрібно щонайменше дві нові сукні для конкурсів, та костюм для тренувань і взуття – наша донька виросла. Заняття теж треба оплачувати. Тож ти даремно пообіцяв те, чого не зможеш виконати.

– Ти порівняла – якісь танці та лазня! Та якщо я скажу це батькам, вони мене на сміх підіймуть! – обурився чоловік.

– А в моїй уяві все виглядає зовсім по-іншому: інтереси нашої доньки – та якась лазня! – відповіла Тамара. – Паряться в ній твої сестри та їхні чоловіки, от нехай вони й виділяють гроші на ремонт!

У Олексія були дві сестри: старша – Лариса, та молодша – Христина. Обидві одружені. У Лариси було вже троє дітей, а у Христини – двоє.

Свекруха завжди докоряла Тамару за те, що в них лише одна дочка, і ставила їй у приклад Ларису та Христину:

– Ось мої дівчата – молодці, подивитися приємно: в однієї – син та дочка, а у Лариси – троє хлопців! А ти тремтиш над однією Анфісою, як курка над яйцем! Танці, англійська! Стільки грошей на вітер викидаєте!

Олексій не раз заговорював із дружиною про другу дитину, але, поки вони були молодими, жили то з її батьками, то на орендованих квартирах, тож Тамара не погоджувалася.

У нинішню трикімнатну вони в’їхали, коли Анфіса пішла в перший клас. Мати Тамари отримала у спадок двокімнатну квартиру, і батьки перебралися туди, поступившись своєю квартирою сім’ї доньки.

Поки переїхали, поки облаштувались, задумалися про поповнення сім’ї, але в цей момент Олексій втратив роботу – підприємство, де він працював, змінило господарів.

Два роки пошуків, підробітку то тут, то там. А коли все знову стало стабільно, Тамарі вже було тридцять п’ять, і вона вважала, що це не дуже вдалий вік для того, щоб мати дітей.

Свекруха ще трохи побурчала, але начебто заспокоїлася. Тамара видихнула – їй уже набридло під час сімейних гулянок вислуховувати розмови про те, що їм з Олексієм «на старості не буде кому склянку води подати»:

– А от у нас діток троє, вийдемо скоро з батьком на пенсію, кинемо роботу – буде кому нас підтримати, – сказала якось свекруха.

– Нам із батьком рік залишився до пенсії. Тож готуйтеся, діти, раніше ми вам допомагали, а тепер ваша черга.

Тамара, чесно кажучи, думала, що це просто розмови. У свекрухи стажу ледве набереться п’ятнадцять років, навряд чи вона зможе розраховувати на хорошу пенсію, якщо в п’ятдесят сім років кине роботу.

У свекра справи кращі, однак у шістдесят два роки чоловіки ще працюють і за роботу тримаються.

Але одного разу Олексій прийшов додому з новинами.

– Влітку мати на пенсію виходить, до осені – батько. Вони вже порахували, скільки ми маємо їм щомісяця переказувати.

– Ти жартуєш? – Тільки й змогла сказати Тамара.

– Ні. Лариса даватиме їм дві тисячі, Христина – чотири, а ми – вісім.

– Цікаво. І ти погодився? – Запитала дружина. – Чому така різниця?

– У нас одна дитина, у Христини – двоє, а у Лариси – троє. Ларису спочатку взагалі хотіли звільнити, адже вона не працює, але Христина почала скандалити, – пояснив Олексій.

– А ти, значить, найбагатший? Тоді слухай мене уважно! Завтра я подам на аліменти, і чверть від твоєї «величезної» зарплати перераховуватимуть мені по виконавчому аркушу.

– Вісім тисяч ти віддаси батькам. Ще п’ять мені – це твоя частина за комуналку та господарські витрати.

– Те, що в тебе залишиться, буде меншим за суму прожиткового мінімуму в рази. Ти розраховуєш, що я тебе годуватиму, купуватиму тобі одяг та взуття, заправлятиму твою машину?

– По-твоєму, я маю відмовитися допомагати своїм батькам? – Запитав Олексій.

– Допомагати потрібно тому, хто потребує. Твої батьки цілком здорові та працездатні люди, і я не вважаю, що ми повинні утримувати їх лише тому, що вони вирішили не працювати – це перше.

– І друге: нам завжди допомагали лише мої батьки, а коли ти був без роботи, твої не дали нам навіть у борг. Все йшло лише твоїм сестрам!

– Я на це не ображалася і на їхню допомогу ніколи не розраховувала. Але і їм допомагати я також не збираюся.

– А я збираюся, – несподівано твердо сказав Олексій.

– Чудово. Хочеш бути добрим? Давай, але власним коштом. За два місяці твоя мати на пенсію зібралася?

– Спробуймо, як це виглядатиме. Зарплата в тебе післязавтра. Відразу переводиш мені двадцять п’ять відсотків, а далі роби що хочеш. Речі свої можеш збирати сьогодні.

– Навіщо? – не зрозумів Олексій.

– Тобі ще треба квартиру винайняти. Не забудь, що треба буде комуналку сплатити. Потім, жити ще цілий місяць. І ти знаєш, я маю сумнів, що в тебе залишиться хоча б пару тисяч, щоб віддати їх батькам.

– Це так ти мені натякаєш, що я живу у твоїй квартирі? – образився Олексій.

– Ні, я просто хочу тобі нагадати, що Лариса отримала від батьків бабусину квартиру, а Христині та Олегу вони дали грошей на перший внесок.

Після цього конфлікту подружжя два дні не розмовляло. На третій день Олексій, прийшовши з роботи, сказав:

– Батьки не звільнятимуться. І Вітька, і Олег заявили, що не збираються утримувати тещу та тестя.

– А ти знаєш, я в цьому анітрохи не сумнівалася, – сказала Тамара.

Але найдивовижніше було далі! Через деякий час на Олексія та Тамару посипалися закиди рідні – їх звинувачували в тому, що вони відмовилися допомагати батькам.

А до родин Лариси та Христини при цьому, жодних претензій не було. Звісно, Тамарі на це було, м’яко кажучи, начхати. Нехай, хоч закиди, хоч перекиди – головне – гроші залишилися в сім’ї!

Та й Олексій вчасно схаменувся. А то поїхав би, недолугий, далеко і надовго. І як же полюбляють “родичі” чужими руками жар загрібати! Бісить!

А ви що скажете з цього приводу? Тамара слушно вчинила? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.