– Доню, ти ж аванс отримала, тому віддавай його мені – Заявила мені мама

Коли моя мама почала тягнути з мене і чоловіка останні гроші за проживання в її квартирі, ми з Денисом не стали довго думати. Де це бачено, щоб найрідніша у світі людина наживалася на власній дочці?

Хоча якщо подумати, мама завжди була скупувата, але цього разу вона перевершила всі рекорди жадібності. Що найприкріше – вона сама запросила нас із чоловіком пожити в неї. Хоча я вже зрозуміла, що це була лише частина її підступного плану.

– Ого! – Здивувалася я.

– Що сьогодні за свято? Начебто до Нового року далеко, до мого і твого дня народження теж … Денис, що трапилося?

Такою була моя реакція на те, що я побачила на кухні. А подивитися було на що – в центрі столу красувалася чудова запечена курочка з картоплею, з обох боків стояли всілякі салати, мої улюблені гарячі бутерброди зі шпротами. Денис дуже постарався.

– Мені запропонували посаду головного енергетика, там зарплата буде набагато вищою, – Денис переможно підморгнув мені. – Але ж є складнощі.

– Які складності? – Здивувалася я.

– Втім, нічого не кажи, дозволь мені в домашнє переодягнутися, та руки вимити. За вечерею все й розкажеш.

– Спробуй цей салат, – Денис галантно обслуговував мене за столом. Манери у чоловіка просто ідеальні, цього не відібрати. – Взагалі, я його нашвидкуруч зробив, йому треба постояти ніч, просочитися, але часу не було, вибач.

– Та все нормально, любий. Дуже смачно, – похвалила я Дениса.

– То в чому складності? Ти мені так і не відповів.

– Потрібно стажування, кілька місяців, – зітхнув Денис.

– Воно не дуже добре сплачується. Тож я втрачу майже половину своєї зарплати, але це ненадовго.

– Так, ситуація… – я відклала виделку. Апетит чомусь одразу зник.

– Але нам треба платити за орендовану квартиру, пам’ятаєш? Моєї зарплати вихователя у садочку теж не вистачить на все, сам знаєш, що нам платять.

– А може, тоді орендуємо квартиру меншу?

– Почав пропонувати варіанти Денис. – Знайдемо житло у менш престижному районі, наприклад.

– А це думка, – охоче підхопила я цю ідею.

– Треба подивитись оголошення.

Настрій різко поповз угору, ми з Денисом продовжили нашу чудову вечерю. Наступного дня, а це була субота, відразу після сніданку я почала шукати нам скромніше житло.

Як на зло, на всіх сайтах здачі нерухомості не було нічого відповідного.

Але усі відповіді на наші запитання дала моя мама – Вікторія Романівна.

Вона дуже рідко приходить до нас у гості, прямо скажу, їй не дуже подобається той факт, що я свого часу вийшла заміж за Дениса. У моїх вухах досі дзвоном звучать її слова:

– Ти нікого краще знайти не могла? Ні квартири, ні машини, ні дачі… Батьки у нього на заводі працюють, воно тобі взагалі потрібно?

– Мамо, а відколи ти себе в аристократи записала? – хмикнула я у відповідь.

– Якщо не помиляюся, ти у нас в театрі продаєш квитки, хіба ні?

– У будь-якому разі це храм мистецтва! – З викликом заявила мені мама. – Я могла б легко стати актрисою, якби не твій недолугий батько!

– А він тут до чого? – щиро здивувалася я. – Він що, завадив тобі вступати до театрального? Чи театр спалив? До чого тут взагалі батько?

Хоча це скоріше риторичне питання. Я давно звикла, що мама звинувачує у всіх своїх бідах батька, який покинув нас, коли я була ще дитиною і поїхав жити в іншу країну. Але грішми тато нас ніколи не ображав, за що низький уклін.

З батьками Дениса моя мама, ясна річ, ніколи не спілкувалася, даремно, між іншим. Милі люди, завжди нам допомагають у скрутну хвилину, якщо буває ну дуже туго, рятують грошима.

А які моя свекруха соління робить – смакота! До речі, Денис навчився чудово готувати саме у мами.

Але справа зараз не в неприязні моєї мами до зятя та його батьків, річ у тім, що мама запропонувала нам вихід із ситуації.

– Та ти, зятю, ростеш прямо на очах, – поблажливо посміхнулася мама, дізнавшись, що чоловік знайшов нову, перспективну роботу. – Скільки кажеш, платитимуть?

Денис скромно озвучив суму майбутньої зарплати. Мамі вона припала до душі:

– Давно час рости! А то скоро тридцять років, а перспектив нуль…

– Мамо, якщо ти прийшла лаятись, то час невідповідний, — розлютилася я.

– До речі, ти чого прийшла? Місяцями тебе не бачимо, а тут завітала. Що сталося?

– Ви ж знаєте, я не дружу з вашим інтернетом, – схаменулась мама. – У подруги на роботі незабаром ювілей, ми з дівчатами змовилися приготувати щось смачне, принести на роботу, попити чаю. А я кудись рецепт шарлотки з корицею подівала. Ларисо, подивися у своєму інтернеті рецепт, перепиши для мене, добре?

Ще одна мамина дивина – вона консерватор, що повністю відкидає всі нововведення, у тому числі й мережу Інтернет.

– По телевізору сказали, що він від лукавого, – якось наївно сказала мені мама. – Є якийсь американський багатій, тож він таким чином людей до сатанізму закликає.

– Мамо, якщо ти далі дивитимешся свій телевізор, – засміялася я. – То ризикуєш втратити останній розум, вибач, за такий мовний зворот. Дивись щось менш шкідливіше – серіали, якій розважальні шоу. А взагалі, хочу тобі сказати, що якщо не буде інтернету, наш світ одразу ж
відкотиться в кам’яний вік, хоч би як сумно це звучало.

На маму такі вмовляння не діють, вона продовжує наполегливо гнути свою лінію, але в разі чого, досить охоче користується благами мережі. Як і цього разу.

Поки я старанно переписувала для мами рецепт шарлотки, вона про щось жваво шепотіла з Денисом, на них навіть було приємно дивитися, нарешті вони знайшли спільну мову.

– Ось мамо, тримай! – Протягла я мамі аркуш паперу. – Тут не один, а аж два рецепти, на вибір.

– Дякую, дочко, допомогла, – подякувала мені мама. – А ми тут із Денисом дещо придумали…

– Треба ж, ви вже змовилися, – здивувалася я. – То ви колегіально придумали?

– Твій чоловік сказав, що прибутки на деякий час знизяться – промовила мама. — Також він зазначив, що вам буде проблематично винаймати квартиру. От я й подумала – а чому б вам не пожити у мене? Заощадите на квартирі, а потім, як встанете на ноги, зможете зняти собі квартиру. То як тобі моя пропозиція?

– Це чудова новина, матусю! – засяяла я і кинулась мамі на шию. – Дякую тобі величезне!

– Ну що ти, не варто, – зашарілася мама. – Ти ж моя єдина донька… Хто, як не я, вам допоможе? Чи не батьки Дениса?

Знову камінь в город сватів, але ми з чоловіком не звертали на це уваги. Наступного дня ми перевезли до мами речі, благо, ми поки що не дуже обрости майном. Все вмістилося в одну “Газель”.

Мама люб’язно надала нам із Денисом мою стару кімнату, в якій я жила до заміжжя. З того часу в ній зовсім нічого не змінилося. Я навіть відчула приплив ностальгії, але тут же взяла себе в руки. Зрештою, я дуже щаслива у шлюбі, а це зовсім не можна скидати з рахунків!

Денис повісив на стіну величезний телевізор, що відразу викликало непідробну заздрість у мами.

– А ви гарно живете, молодята! От би й мені такий телевізор…

Ми з Денисом переглянулися – ну добре! Зрештою, мама нас так врятувала. Через годину наш телевізор вже красувався в маминій кімнаті, ми ж забрали її старенький телевізор. Поки що й такий зійде, якщо зважати на той факт, що ми не найпристрасніші шанувальники перегляду телепередач.

Під час обіду мама почала давати нам із Денисом докладніші інструкції:

– Діти, отже, з вас оплата комунальних послуг, купівля продуктів та інші побутові дрібниці. Ти як, Ларисо, не заперечуєш?

– Які тут заперечення, мамо? – кивнула я за головою. – Ближче надвечір ми з Денисом сходимо в магазин, а за комуналку я тобі на карту відправлю, якщо ти не заперечуєш.

Мама зовсім не заперечувала проти цього. А ще мама не заперечувала, щоб я щодня робила вологе прибирання у всій квартирі. Щось раніше вона не була помічена в подібній охайності …

Однак, вибирати мені не доводилося і відразу ж після обіду я взялася за прибирання. Денис озброївся списком продуктів та вирушив до магазину.
Надвечір ми обидва дуже втомилися, адже за цілий день так і не присіли, якщо не рахувати обіду та вечері.

Вечерю, до речі, готував Денис, мама послалася на зайнятість – по телевізору показували якесь музичне шоу.

Почалися сірі будні і це не просто мовний зворот. Я поверталася з роботи, відразу хапалася за ганчірку, адже на думку мами, за ніч у квартирі накопичилася значна кількість пилу.

Дякувати богу, Денис приготував вечерю, мама цілком і повністю делегувала йому цей почесний обов’язок. Сама ж вона приходила з роботи, сідала перед своїм новим телевізором і до пізнього вечора його дивилася, відволікаючись на вечерю, що з легкої руки Дениса була завжди просто бездоганною.

У суботу мама влаштовувала справжнісіньке генеральне прибирання, з тряскою килимів, миттям вікон, дзеркал і так далі. Причому мама не робила нічого сама, тільки керувала та роздавала слушні поради, як і що треба робити.

– Ларисо, ти забула, як треба чистити плиту? – Вигукувала мама. – Засіб для чищення під раковиною, а ти треш просто ганчіркою. Наносиш засіб, чекаєш пів години, а потім прибираєш жир і нагар. Все дуже просто!

– Добре, мамо, зараз все виправлю, – кивнула я головою. Дуже не хотілося все переробляти, але сперечатися з мамою не хотілося.

Тим часом Денис лагодив мамину праску, яка давно просилася в смітник, але мама берегла її, як світлу пам’ять про бабусю, що подарувала їй цю праску свого часу.

– Праска коштує не багато, а я цю за тиждень вдруге лагоджу, — бурчав собі під ніс невдоволено Денис. – Ларисо, може тещі нову праску подаруємо, га?

– Жодних нових прасок! – немов грім серед ясного неба пролунав голос мами. – Це не просто праска, як ви не зрозумієте? Це пам’ять про бабусю.

Я ж вам вже казала, що моя мама – великий консерватор? Хоча від нового телевізора вона не відмовилася, як не дивно.

На продукти мама повністю перестала витрачатися, навіть почала давати цінні вказівки, що потрібно купити в магазині:

– Ларисо, стеж, щоб сир був хорошим, я дивилася по телевізору, що від поганого сиру можуть виникнути проблеми!

– Цікавий у тебе критерій – “хороший” сир, – дивувалася я. – Це як взагалі?

– “Хороший”, значить, дорогий, — відповіла мама повчальним тоном. – Ти ж не збираєшся годувати маму чим завгодно?

– Слухай, а чим вона раніше харчувалася? – здивувався Денис. – Теж так вередувала?

– Ні звісно, – пирхнула я у відповідь. – Це вона з нашою появою почала вередувати. Бачить, що ми за все платимо, от і користується моментом, ні в чому собі не відмовляє.

Минув місяць, мені й Денису вже не так подобалася ідея жити з моєю мамою під одним дахом. Її капризи стали просто нестерпними, а потім вона мене вразила наповал однією-єдиною фразою.

– Доню, ти ж аванс отримала, тому віддавай його мені – Заявила мені мама.

– Мамо, ти ж зараз несерйозно, так? – Здивувалася я. – З якого дива я повинна віддавати тобі свої гроші? Ти вже місяць живеш за наш рахунок, не витрачаєшся. Хіба я не права?

– Але цього мало, – чарівно посміхнулася мама. – Скажу тобі по секрету, я тут теж вирішила собі великий телевізор купити. А коштує він недешево, я дізнавалася.

– Ти знаєш, таке проживання нам із Денисом точно не по кишені, – відповіла я. – Мало того, що ти не витрачаєш на побут жодної копійки, ти намагаєшся відібрати у мене всі гроші.

– А я вам озвучувала свої правила, – почала лукавити мама. – Чи не пам’ятаєш?

– Вибачте, Вікторія Романівно, але це нам не підходить! – у кімнату зайшов Денис. – Ларисо, збирай речі, ми йдемо. Інакше нас тут повністю обдеруть, як липку.

– Та куди ви підете? – підбадьорилася мама. – Кому ви ще потрібні, без грошей?

– Ну, ми не діти малі, – посміхнувся Денис. – Тим більше це буде краще, ніж потрапляти в таку кабалу, як до вас. Вперше таких матерів бачу, якщо чесно.

Мама почала кричати, що ми ще приповземо, але вона вже нас не прийме. Але ми не стали її слухати, зібрали найнеобхідніше і поїхали.

– Переночуємо у моїх батьків, а завтра знайдемо собі щось відповідне по фінансах, – сказав мені Денис. Сподіваюся, ти не проти, що я так вчинив?

Я зрозуміло, цілком і повністю була на боці Дениса. Тим більше рідна мама мало не залишила мене без копійки грошей.

Наступного дня ми знайшли собі невелику квартиру і переїхали туди, забравши у мами свої речі. Вона весь час мовчала, наче ми завдали їй образи.

Але якщо когось і образили, то це нас із чоловіком. Адже з рідних людей гроші брати взагалі не заведено, а ви як вважаєте?

Ставте вподобайку та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.