Додому мені довелося повертатися в плацкартному вагоні, так як перед святами квитків у купейний не вистачало. Але поїздкою я була задоволена, бо пасажири трапилися балакучі й цікаві.

Щоправда, мої сусідки не стільки розмовляли, скільки, як і я, прислухалися до розмови голосистих чоловіків із сусіднього купе.

За статусом вони вже були дідусями, двоє мали ще маленьких онуків, а двоє інших уже пишалися правнуками. То від тих старших ми й наслухалися різних історій.

Один із них був іноземцем, який довший час проживав в Україні, але, звідки він родом, ми так і не розібрали, бо відповідь старшого пана, коли четвірка пасажирів знайомилася один з одним, ми не розібрали, так як його голос поглинув стукіт вагонних коліс.

Коли наш земляк після зворушливої життєвої історії сказав, що жінка, тобто дружина, утримує три кути хати, а чоловік тільки одну, інший розказав притчу про те, що взагалі тільки дружина будує дім. З цієї притчі я і хотіла б почати, щоб згодом переказати все, що мені запам’яталося з тої незабутньої подорожі.

Один заможний пан мав три красуні доньки, яких дуже любив, але мріяв про сина. Проте роки йшли, доньки підростали, а сина дружина йому так і не подарувала.

Тоді він став думати про зятів, але обов’язково багатих. Проте старша донька закохалася в бідняка і сказала, що юнак пропонує їй руку і серце, та не наважується прийти до них додому, щоб попросити згоди та благословення. Батько, звичайно, був проти.

– Доню, – запитав він, – як ти гадаєш: хто будує дім – чоловік чи дружина?

– Звісно, чоловік.

– То за який кошт він дім збудує? Отож. Віддам тебе тільки за багатого.

Середню доньку, яка вважала, що чоловік будує дім, також покохав незаможний

– Я хочу за нього заміж, тату, бо дуже кохаю.

– Ні, я не дозволю тобі бідувати. Виходь тільки за багатого. Тоді я твоєму чоловікові, як і першому зятеві, чим тільки зможу, допомагатиму.

– Але ж, тату, – спробувала заперечити донька, – хоч твій перший зять і заможний, але дім будувати не хоче, за вітром твої гроші пускає, а сестра тим часом через лиху свекруху плаче щодня.

– Надіюся, що її чоловік з часом отямиться, – стояв на своєму батько і другу дочку віддав за багатого юнака.

Щоб наймолодшу доньку не доводилося переконувати вибирати тільки заможного, заздалегідь поставив їй запитання, хто із подружжя будує дім. І несподівано почув відповідь, що дружина. Батько розгнівався:

– От віддам тебе за бідного, в якого навіть власної хати нема, і жодної копійки вам не дам, побачимо, що тоді заспіваєш.

– Якщо я його покохаю, то зроблю так, що все в нас буде.

– Що ж, – сердито сказав батько, – маю такого я на прикметі. Батьків він уже не має. Живе він то в старшої, то в молодшої сестри. Вони його змалку розбалували, мовляв, сирітка, без тата й мами росте, панькалися з ним і виростили такого ледаря, що й за холодну воду братися не хоче. Тепер шукають йому багату наречену, щоб він і надалі жив, як у Бога за пазухою.

– Зі мною такий чоловік лінуватися не буде, – відповіла дочка.

От батько і знайшов спосіб, щоб його третя донька познайомилася з юнаком. Сестри були раді, що він сподобався доньці багатія. Вони понадіялися на гарне придане для брата. Але батько дотримав слова: після весілля дав молодим зовсім мало грошей і сказав шукати собі житло.

Тільки дуже далеко від рідної домівки купила молода сім’я стареньку хатинку. Вдосвіта молода дружина приготувала смачний сніданок, лагідно розбудила свого чоловіка, щоб ішов поїсти. Але він сказав, що почувається недобре, тож хай дружина подасть сніданок у ліжко, як завжди робили його сестри.

– Ні, ми снідатимемо тільки за столом, – строго сказала жінка.

Чоловікові ліньки було так рано вставати, але духмяні пахощі страв таки розбудили його остаточно.

Обід молода дружина вирішила подати надворі, мовляв, свіже повітря сприяє апетиту, а вечеряти лагідно запросила в сад біля хати. Наступного дня дружина заявила, що продуктів на завтра вже вдома нема, тож хай чоловік піде на ринок і купить усе за складеним нею списком. Через день виявилося, що й грошей в молодої родини на їжу не вистачає.

– Піди знову на базар і наймися на будь-яку роботу, бо інакше згинемо від голоду.

Чоловіка справді найняв якийсь господар, але, закінчивши працю, чоловік вирішив передати дружині зароблені гроші через свого знайомого і найнятися на більш оплачувану роботу. Його так захопила справа заробляти гроші, що він найнявся на роботу у велике місто. Кошти дружині він надсилав поштою. Потім чоловік вирішив спробувати щастя в іншій країні.

Там йому вдалося заробити багато грошей. Листи він писав зрідка, бо весь час присвятив роботі. Дружина йому повідомила, що найняла людей для будівництва хати. Чоловіка ця звістка так втішила, що він з подвійною силою взявся щ заробляти, але гроші все більше заманювали його. Аж тут прийшов лист від дружини:

«Так сильно за тобою скучаю. Не можу дочекатися, коли побачу тебе знову. Дуже тебе кохаю».

Чоловік спішив додому, як на крилах. Він також скучав за дружиною, та й втомився вже за роки розлуки від безперестанної роботи. А приїхавши, не впізнав свого подвір’я. Там виднівся розкішний будинок, з якого вийшла його щаслива дружина, щоб міцними обіймами привітати чоловіка.

Подружжя вирішило поїхати в гості до рідних. Доньці треба було помиритися з татом, який оплакував доньку, думаючи, що живе вона в злиднях, вже й каявся за свої слова, та не міг розшукати свою наймолодшу дитину, а вона не давалася знати, де проживає.

– Старші доньки щастя не зазнали за багатими чоловіками, а молодша взагалі пропала, – журився бідолашний.

Тож яким безмежним було щастя, коли такою веселою й радісною побачив непокірну донечку.

– Тату, тепер ми хочемо запросити всю нашу родину до нас на новосілля, – сказав зять.

– Ти збудував нову хату? – здивувався тесть.

– Ні, батьку, я тільки заробляв гроші, твоя донька найняла будівельників. Тепер маємо гарний будинок, але Дім щастя, любові й достатку збудувала моя кохана дружина.

Гарного настрою вам і вашим рідним! Миру і процвітання нашій державі.

КІНЕЦЬ.