Моя дочка чекає на четверту дитину, і ми з чоловіком розгублені. Ми завжди забезпечували її, даючи їй надійний старт у житті, але вона, схоже, не зацікавлена у фінансовій відповідальності.

Дочка відмахується від наших побоювань, кажучи, що забезпечуватиме своїх дітей до 18 років, а потім вони стануть самостійними.

Я пам’ятаю нашу боротьбу у важкий економічний період: ми виживали за рахунок подачок батьків та закладених у ломбард коштовностей. Ми жертвували всім, щоб наша донька мала все найкраще: оплатили її освіту, купили їй квартиру.

Дочка вийшла заміж молодою та створила сім’ю, незважаючи на наші сподівання на те, що вона працюватиме і стане самостійною. За півроку її чоловік втратив роботу, і в нього не знайшлося мотивації шукати іншу.

Вони не в змозі забезпечити свою зростаючу сім’ю, а ми вже надто старі, щоб продовжувати їх утримувати власним коштом. Моя дочка наполягає на тому, що у них все під контролем і що її діти стануть самостійними у 18 років.

Коли я заперечила їй, сказавши, що ми багато вклали в їхнє виховання, вона обурилася і заявила, що ми допомагаємо їм добровільно. Хоча вони добрі батьки, їхня нездатність планувати майбутнє своєї сім’ї насторожує.

Я турбуюсь про те, що буде з їхніми дітьми, якщо ми більше не зможемо їм допомагати.

Самовпевненість і непередбачливість дочки мене засмучують, вона вважає, що все вирішиться само собою, але я знаю, що так у житті не буває.