Так склалось життя, що я став непотрібним власним дітям. Я хотів вірити, що син та донька на старості стануть для мене підтримкою, але бачу, що мої надії були марними.

Коли вони були ще зовсім малими, я втратив дружину. Жити на одну зарплату, виховуючи двох дітей, було неймовірно важко. Доводилось шукати підробітки, за які інколи отримував мізерну плату, але виробу не було.

Я розумів, що надіятись нема на кого, тому брався за будь-яку роботу: колов дрова, косив сіно, допомагав по господарству. Доки діти були малими, вони були моїми головними помічниками. Я був переконаний, що гарно їх виховав і вони не залишать мене у важку хвилину.

Вони закінчили школу, я допоміг їм з університетом та влаштуватись на роботу. Коли у них з’явились власні сім’ї та діти, сидів з онуками, водив їх у садок і на гуртки та секції. Коли онуки підросли, моєї допомоги вже ніхто не потребував. Але вона стала потрібна мені, бо я почав часто хворіти. Одного разу сусідам навіть довелось викликати швидку, і мене відвезли до лікарні. Я зразу подзвонив сину та сказав, що потрібно придбати ліки.

Він відповів, що не має часу, а грошi скине сестрі на картку, от вона їх і купить. Донька відвідала мене лише раз. Вона придбала все, що сказав лікар і більше не з’являлась, хоч пролежав я там цілий місяць. Провідувала мене лише сусідка, яка викликала швидку.

Хоч я й повернувся додому, але здоров’я вже не мав. Лікарі радили постійний догляд. А коли я мав їхати з лікарні, то зателефонував до сина, щоб той мене забрав, але він почав перекладати це на сестру.

Донька приїхала, але увесь її вигляд говорив про те, що я неймовірний тягар для неї. Я все ж вирішив сказати, що мені потрібен догляд, але у відповідь почув, що у неї робота і вона не має на це часу. А також обурювалась, що брат перекладає на неї відповідальність.

Я подякував доньці, що забрала мене з лікарні, і сказав, що її допомоги я більше не потребую. Вона зітхнула з полегшення та поїхала. Зараз про мене піклується сусідка, яка провідувала мене у лікарні. Виявляється, чужа людина може проявляти більше людяності, ніж власні діти. Не знаю, коли вони такими стали. Я був впевнений, що виховую їх правильно. А може це не від виховання залежить?

КІНЕЦЬ.