Донька моя Марія зателефонувала мені кілька днів тому і запитує мене: “Мамо, не посидиш з дітьми у ці вихідні?”. Якийсь там підробіток вона, виявляється, знайшла нещодавно – на складі комплектувати замовлення якісь для доставки. Знайома її там працює і Марію мою туди нещодавно теж влаштувала до себе.

Людей у ​​них не вистачає зараз зовсім. На основній роботі незрозуміло що робиться зараз, добре, якщо вдасться в кінці місяця хоча б оклад отримати. Дочка сказала, без підробітків їм зараз непросто буде, на життя коштів не вистачить, часи дуже складні.

У дочки моєї Марії – двоє дітей та чималий кредит, що дісталася їй ще після розлучення. Колишній чоловік вчинив «благородно»: зібрав в спортивну сумку свої найнеобхідніші речі і з’їхав в нове життя, оформив свою частку в квартирі на дітей, а залишок кредиту залишив колишній дружині, а його виплачувати в наші часи, ой, як зараз нелегко.

Аліментів колишній чоловік моєї доньки не платить, вважає, що і так допоміг дітям добре! Пів квартири віддав. П’ять років до розлучення кредит він платив, зі своєї зарплати, Марія в декретах сиділа, потім працювати почала в дитячому центрі розвитку, хоч щось хотіла заробити. А там які гроші? Копійки одні, адже зарплата там невелика зовсім, на наш час це копійки одні.

Марія вважає таку позицію колишнього чоловіка в якійсь мірі справедливою ​​і на аліменти не подає. Та й, щиро кажучи, бігати по усіх цих інстанціях у молодої жінки зараз немає ні бажання, ні сил, ні часу, не хоче бути невдячною людиною і вимагати щось від батька своїх дітей.

Виходячи з цього, Марія тягне все одна – і дітей, і кредит, намагається розплатитися з усім швидше, бо скоро дітей потрібно навчати, а це теж недешево у наш час. Роботу донька змінила, і тепер працює по-справжньому. З затримками, переробками, більший обсяг даних.

– Я не працюю, я віддаю зараз усі свої сили роботі! – говорила вона раніше.

Так було до цієї весни. Зараз їх, як більшість персоналу, перевели на дистанційну роботу, але і грошей платять набагато менше.

Порахували ми з нею, що на кредитний платіж, крупу, хліб і олію їй вистачить, якщо оклад буде отримувати! Про премії і бонуси, які були колись, вже зараз мова не йде, звичайно. Але це теж не життя, з дітьми малими так на харчах економити. Марія каже, дітей треба годувати нормально, м’ясо купувати, фрукти, одягати, взувати. Вони на гречці з макаронами довго не висидять, та й не має так бути, щоб діти малі харчувалися так.

Я посидіти з онуками на вихідних погодилася – мені це не вперше, вона виручає свою доньку постійно. В суботу рано вранці дочка привела мені онуків, добре, що живуть вони зовсім поруч, а сама поїхала на роботу.

Загалом, відпрацювала вона в ці вихідні дві зміни по дванадцять годин. Щиро кажучи, це якесь непорозуміння суцільне! Там на ногах весь час потрібно бути, все в швидкому темпі. Ніколи присісти, весь час – давай, швидше, швидше!

Приходить Оксана увечері та просто падає. Навіть поїсти сил немає. О десятій вечора повернулася вона додому, так і заснула в мене, додому не пішла в той день. А о шостій ранку їй знову вставати на зміну, це недобре зовсім. Вранці в неділю піднялася, а на ній обличчя немає. Каже, мамо, я ніби не спала взагалі. Прилягла на хвилиночку, очі закрила – а вже вставати потрібно і йти заробляти гроші.

Після другої зміни Марія прийшла ще більш втомлена – ледве дійшла до мого будинку.

Я їй кажу – краще на аліменти подавай тоді, нехай колишній чоловік дає вам гроші! А вона – я, каже, може і подам, але коли я тепер їх отримаю, і чи отримаю взагалі. А тут живі гроші, відпрацювала, отримала, і бігати ні за ким не треба.

Чесно кажучи, так – на ногах і фізично – Марії не доводилося працювати ніколи в житті. Ну, в дитячому центрі вона вела заняття для дошкільнят теж стоячи, звичайно, але це ж взагалі не можна порівняти по навантаженню з цією роботою. На інших своїх роботах вона завжди працювала за комп’ютером, в офісі. Спортом ніколи не займалася, який там спорт, одна з двома дітьми.

Максимум фізичного навантаження – прибирання в своїй невеличкій двокімнатній квартирі, і то не щотижня зараз, діти вже великі.

Тому на новій роботі їй довелося ой як нелегко. А враховуючи, що в понеділок з ранку вона не відпочиває, а працює дистанційно на своїй основній роботі, важко подвійно.

Але найсумніше не в цьому! Я її питаю, дочко, ну і скільки ти заробила за два дні? Ось як думаєш, скільки? 200 гривень за зміну, за дві виходить 400 гривень. Я мало не впала. Я кажу, ти що, нерозумна, так працювати за такі копійки, це хіба гроші в наш час? Гаразд би хоч гроші платили ще нормальні. Кажу, кидай цей підробіток і нічого не вигадуй! Здоров’я потім не купиш!

Але Марія вперлася – їй потрібні гроші для того, щоб годувати дітей.

– Мамо, ну був би у мене інший варіант, щоб сидіти на стільці і отримувати тисячі гривень – ти думаєш, я б ним не скористалася? – зітхає донька, пояснюючи матері. – Немає зараз іншої роботи, розумієш ти це? А часи такі важкі для всіх. Де я ту копійку зароблю? Якщо сили будуть встати в наступну суботу, значить, встану і піду знову. А що робити?

А я категорично проти такої роботи.

Хочу їй сказати спеціально, що з дітьми сидіти не буду, нехай шукає іншу няньку! Це не справа зовсім! Я не хочу, щоб вона ходила на таку роботу, шкода доньку.

«Іншу няньку» за безкоштовно на два дні Марія, звісно, не знайде і працювати не зможе, а тому сидітиме вдома. Я добре знаю, що донька образиться дуже на мене. Але що мені робити? Мені ж так шкода її. Що тут ще можна зробити?

Фото ілюстративне.

Джерело