Ще навіть цієї весни моя рідна дочка мені так і заявила, що якщо я не допомагатиму їй з її дитиною, то на її допомогу на старості років можу навіть взагалі й не розраховувати, – поскаржилася мені якось сусідка пенсіонерка Тамара Дмитрівна. – Ось так, інакше і бути не може. А нічого, що я зовсім не зобов’язана на старості нічого ще дітям і онукам своїм допомагати? Виростила, вивчила, на ноги поставила свого часу своїми силами, мені тоді дуже важко було, ті часи далися непросто.

Більше нікому я нічого не винна, бо свою справу та обов’язок виконала добре! А «заробляти» допомогу в старості у свої дітей, це взагалі щось незрозуміле зовсім для мене, це якось зовсім не по-людськи.

Тамара Дмитрівна серйозно ображена після цього на свою дочку – треба ж було таке заявити своїй рідній матері, як взагалі до такого можна додуматися.

Мати стільки років виховувала свою доньку та навіть ніколи подумати не могла, що колись таке почує від неї. Вважала, що тій навіть немає чого скаржитися на неї, адже вона стільки добра зробила їй за всі ці роки, ще б кожна мама так старалася для своєї дитини, як вона.

– І не треба мені допомагати значить, якщо вже така мова пішла, – образилася Тамара Дмитрівна. – Обійдусь вже якось на старості без її допомоги, раз вже такі справи. Буде мені ще моя рідна дитина умови ставити, ще й такі незрозумілі.

Дочці Тамари Дмитрівни Олені трохи за тридцять. У них з чоловіком є мала дитина, їй один рік і кредит на житло виплачують, адже квартиру в кредит свого часу взяли, щоб мати свій власний дах над головою.

Олена зараз сидить в декреті, і грошей зараз їм дуже не вистачає, відчувають вони дуже нестачу фінансів. Фірма, в якій працює чоловік Олени, по всій видимості, повільно і сумно скоро закриється, адже справи у них зараз йдуть не дуже, чесно кажучи.

Прибрали всі бонуси, які тільки були, премії, різні додаткові виплати, хоча ті мізерні були, люди отримують лише одну малу зарплату, без будь-яких нарахувань.

А останнім часом ходять розмови про те, що і на чотириденний тиждень праці скоро переведуть – скоріш за все, ще й зарплату зменшать дуже, відповідно. Одним словом, якщо половину коштів виплачуватимуть, то буде добре, бо часи у всіх дуже непрості.

Чоловік Олени, як і більшість його колег, почав пошуки нової роботи вже зараз, щоб, в разі чого, мати запасний варіант, але поки без результату, на жаль.

На меншу зарплату він не може погодитися, бо вони з сім’єю просто не зможуть жити на такі гроші, їм ні на що не вистачатиме зовсім. Намагається знайти щось.

Все спонукає саму Олену виходити з декрету і йти на роботу, адже жінка розуміє, що непросто зараз буде й так, а у них ще й кредит. Там з радістю чекають її назад, це великий плюс для жінки, що їй є куди повернутися працювати.

В їх компанії зараз стартують одразу кілька нових проектів, і якщо Олена вийде працювати в найближчі пару тижнів на робоче місце, то вона з самого початку зможе влаштуватися в робочі групи, і у неї буде відмінний шматок роботи на найближчі пару років, з перспективою кар’єрного росту.

Якщо ж зараз не вийти в офіс на роботу, а досидіти декрет до кінця, ну або залишитися вдома хоча б до двох років дитини – не факт, що потім буде така «зручна» ситуація для старту у велике життя.

Олена все дуже добре зважила і вирішила, що вона має вийти на роботу, бо зараз так треба, усім буде так краще.

Але жінка звернулася до своєї мами за допомогою, щоб вона сиділа з дитиною, це Олені зараз дуже потрібно, адже її сім’ї зараз дуже непросто, і вона не хоче сидіти, склавши руки.

Жінка добре розуміє, що якщо втратить це місце зараз, то такого шансу більше може й не бути.

Сама Тамара Дмитрівна постійно виручала свою доньку, часто сиділа з малим дитятком.

Але зараз у неї все таки роки немолоді, вона на пенсії і сидіти щодня з дитиною малою вона не може, буде багато хвилюватися, переконана, що їй важко буде і їй це зараз ні до чого. Вона боїться, що погодиться, а потім важко буде і відмовитися не зможе, бо назад дороги не буде, донька вийде на роботу і буде вже розраховувати на неї.

По тій причині мама доньці відмовила, чого Олена, здається, зовсім не очікувала від неї. І вона відразу серйозно заявила своїй матері – якщо не будеш сидіти з онуком, і від мене, мовляв, допомоги не чекай на старості років також.

Посперечалися тоді мама з донькою не на жарт, образилися одна на одну, не розмовляють зараз зовсім.

Олена взялася за пошуки няні, але ж вони таку високу ціну просять, що їй мало не всю зарплату потрібно буде віддати.

– Гаразд, якось впораємося ми самі без мами, – переконана Олена. – Обійдемося без бабусі. Не хоче – не треба, нехай сидить вдома біля телевізора всю свою старість. Ну, буду зарплату віддавати няньці на перших порах, ну і що? Потім якось владнається це питання. Син в садочок піде, коли підросте трішки, зарплата збільшиться, чоловік, може, високооплачувану роботу знайде. А бабуся ще попросить допомоги!

– І що, не будеш допомагати?

– А чому я повинна буду себе обмежувати, щоб комусь ще допомагати? – з сумом у голосі перепитує Олена. – Догляд за літніми батьками – це непросто. Занадто велика відповідальність. Може бути, пару раз на місяць заїжджати і привозити сумку продуктів я зможу, якщо буде потреба така. Але доглядати щодня я теж нікого не збираюся. Мені зараз непросто живеться, але мамі домене зовсім байдуже. Вона не хвилюється за мене.

Чи маю я дбати про неї на старості років, коли вона не дбає зараз про нас?

Джерело