Домовилися з чоловіком продати свої дошлюбні однокімнатні квартири, щоб купити трикімнатну, але я свою квартиру майже продала, а чоловік раптом став давати задню.

Ні, він не відмовляється продати квартиру, тільки гроші хоче витратити не на покупку загальної нерухомості, а на будівництво дачного будиночка для своєї мами.

Дивно, чому б це мене таке рішення не влаштувало, справді? Ось і чоловік ніяк не може збагнути, адже за його розрахунками все виходить добре. На іnотеку нам вистачить грошей від продажу моєї квартири, а там її гаситимемо, ми ж обоє працюємо. А мама – це святе, мамі треба допомогти.

Але мене не влаштовує, що я залишуся без особистого житла, вкладуся грошима у квартиру, буду за цю квартиру ще купу часу платити, а чоловік спустить свої гроші не на потреби нашої родини, а на забаганку мами.

– Я ж теж платитиму іпотеку, навіщо ти все виставляєш так, ніби я в тебе на шиї сиджу, – ображається чоловік.

Так і я платитиму іпотеку. Мого внеску буде дві третини, виходить, а від чоловіка лише одна третина. Ще й іпотека – це не три копійки. Це постійно платити вагомі суми.

– Ну, ми можемо взяти двокімнатну, тоді платити доведеться в рази менше, – запропонував черговий варіант чоловік.

А можна просто далі жити в однокімнатній квартирі чоловіка, а гроші з продажу моєї квартири віддати свекрусі на дачу. Чому б ні? Чудовий план!

Тільки мені не підходить. Я не збираюся з дітьми тулитися у маленькій квартирці. А я хочу двох дітей. Якщо вони будуть різностатевими, то двокімнатної нам точно не вистачить. До того ж у мене жахливі стосунки зі свекрухою, тому останнє, про що я думаю, – це її зручність. Вона мені платить тією ж монетою.

Я їй не сподобалась вже тоді, коли позначила себе нареченою її сина. Вона його дуже хотіла й надалі тримати біля своєї спідниці. Прикро ж втрачати таке джерело доходів.

Весілля таки ми відсвяткували, тому вона почала зводити мене причіпками, попутно капаючи чоловікові на мізки, що я дуже корислива і заміж вийшла тільки через те, що чоловік має квартиру і він отримує пристойну зарплату. Той факт, що я сама маю квартиру та зарплату, свекруха воліла не помічати.

Гроші вона із сина тягла постійно. То на ліки, то на ремонт, то на нову пральну машину. Що не місяць, у неї якась напасть трапляється і без сина ніяк не вирішити, точніше, без його грошей. А гроші від продажу квартири – це такий куш, який повз неї ну ніяк не міг пройти. Ось вона синові у вуха постійно і дмухала, як їй потрібен дачний будиночок.

Чоловік же почав з цією темою підбиватися до мене, але я одразу йому сказала, що такий розклад мені не до вподоби. Я не бачу гострої потреби в дачному будиночку, а ось у квартирі бачу.

І все виходить чесно: половина грошей на квартиру мої, половина чоловіка. І без іпотеки та боргів. Це ж розумне рішення.

Але чоловік, мабуть, мамі вже щось наобіцяв, тож продовжує гнути свою лінію. Я ж не збираюся відступати. Сказала чоловікові, що ми робимо так, як планували спочатку, або буде розлучення.

– А я тобі казала, сину, що вона з тобою лише через гроші! – радіє свекруха, якій чоловік не міг не поскаржитися на мене.

Чим довше ця ситуація триває, тим менше я хочу й надалі бути одруженою з цим чоловіком. Мамі він про все повідомляє, свої рішення змінює за її бажанням, наша родина у нього явно не на першому місці.

Поки чоловік думає, у мене вже дозрів план. Покупців на квартиру я вже маю. Якщо буде розлучення, то я квартиру після нього продам, візьму в іпотеку двокімнатну і житиму собі спокійно. А чоловік нехай мамі будиночки будує не знаю на які гроші, але точно не за рахунок мене.

КІНЕЦЬ.