Тиждень тому в моєї онуки Руслани було весілля. Я все життя мріяла на ньому погуляти, кілька місяців чекала, що мене покличуть, та цього не сталося. Це розбило мені серце і остаточно розчарувало. Та розповім усе з початку.

Так сталося, що син мій Микола зі своєю дружиною Настею розлучився. Не склалося в них і все. Він згодом переїхав і іншу собі знайшов. А невістка вирушила до Італії на заробітки. Вона залишила їхню донечку зі мною. Звісно я проти не була, адже Русланочку обожнювала.

В Італії Настя влаштувалась доволі добре. Знайшла роботу, а згодом і нового чоловіка. Вона жила в власне задоволення і навіть не думала приїжджати.

Онука страшенно сумувала за мамою. Хоча я робила усе можливе, аби вона не почувалась самотньою. Ми були дуже близькі. Саме я заспокоювала Руслану в хвилини смутку, була поруч, коли вона вперше плакала через хлопця.

Та потім моя красуня виросла і поїхала на навчання. Поступово вона почала віддалятися. А я себе заспокоювала, що все так і має бути. Коли ж онука зустріла своє справжнє кохання – я дуже зраділа. Вона навіть привезла Славіка познайомити зі мною. І він мені надзвичайно сподобався.

А згодом Руслана подзвонила й сказала, що він зробив їй пропозицію. Яке це було щастя. Згодом онука розповіла, що її мама приїде на весілля і дасть гроші на гарне гуляння. І  попередила, що батька свого запрошувати не буде. Така мамина умова. Мені було неприємно, але десь я це розуміла, адже знала, що Микола не надто їм допомагав.

Та уявіть мій подив, коли й мене на святкування ніхто не покликав. Я щодня чекала, що мені подзвонять і запросять. Та час йшов, а цього так і не сталося. Згодом думала, що може це просто помилка чи непорозуміння. Та ніхто про мене так і не згадав.

Вже після весілля я вирішила самотужки набрати Руслану.

– Привіт! Ну, як ви погуляли? Ти усім задоволена?

– Ой, так все було просто казково.

– Шкода, що я не бачила. Покажеш потім фото.

– Так-так, лиш я не знаю коли! Ми зараз хочемо поїхати в гори на кілька тижнів.

Я поклала трубку і гірко заплакала. Ну, як таке може бути. Я виховала Руслану, як свою доньку.

 І я не стара, не немічна. Чому ж мене не запросили? Порадьте, варто мені спитати чи ні? І як би ви на це реагували?