Який все-таки швидкоплинний час! Ось так все життя працюєш-працюєш, дітей виховуєш. А потім – бац! Діти виросли, а ти вже пенсіонер!

Ніби живи та радуйся. Відпочивай на своє задоволення, а не тут було. Ну, як прожити пенсіонеру на крихітну пенсію? Дача та город на допомогу? А де їх взяти? І вже заслужений працівник шукає нову роботу.

Я теж опинилася серед таких пенсіонерів. Посиділа якийсь час на заслуженому відпочинку, але невдовзі довелося шукати підробітку, щоб хоч якось зводити кінці з кінцями. Адже після сплати всіх комунальних платежів від пенсії залишалися крихти, яких не вистачало навіть на продукти, не кажучи вже про те, щоб дозволити собі якусь обновку.

На щастя, мій багатий досвід та невисокі запити із зарплати допомогли мені досить швидко знайти нову роботу.

– А як діти? – запитають багато хто.

А в них ситуація не набагато краща. Моя дочка вийшла заміж, народила двійнят і відразу після декрету впряглася в роботу, як ломовий кінь.

Чоловік її взагалі із відряджень не вилазить. Вахтувальникам більше платять. Проте грошей їм самим не вистачає, не кажучи вже про те, щоб і мені допомагати. Поки я була без роботи, то періодично забирала онуків погостювати кілька днів у себе. Давала дочці з чоловіком, що повертається на міжвахту, хоч іноді передихнути.

Тепер я сама йшла на роботу рано-вранці і поверталася пізно ввечері. Якось не до онуків уже стало.

– Мамо, забери, будь ласка, сьогодні ввечері до себе дітей із ночівлею, – просила Катя. – Я до подружки хочу сходити, відпочити трохи.

– Вибач, Катюш, у нас тут аврал, – відповіла я. – Допізна буду на роботі. Нехай подруга сама до тебе прийде.

– Мамо, а ти не могла б забрати на вихідні до себе дітлахів? – дзвонила дочка наступного разу. – Ми з чоловіком хочемо побути вдвох. Вечеря, свічки, романтика…

– Вибач, доню, але викручуйтесь якось самі, – зітхала я. – Мене попросили за додаткову оплату у вихідні вийти на роботу.

Донька спочатку засмучувалася, а потім всерйоз почала ображатися. Дзвінки стали рідшими, а наші відносини значно погіршилися. Ситуація досягла піку напередодні чергового приїзду чоловіка Каті.

– Мамо, завтра Петя повернеться. Тобі дітей коли краще привести? – поцікавилася телефоном донька.

– Катюша, я ж говорила, працюю весь тиждень, – пояснила я вкотре – У нас квартальний звіт. Знала б ти, що нагородили ці молоді фахівці! Майже все доводиться самій переробляти.

– Але, мамо! Усього на пару днів! Хоча б… – перейшла на вмовляння дочка.

– Як ти це собі уявляєш? – запитала я. – Адже знаєш, що квартальний звіт – це не тетріс.

– Ну, скажи, що захворіла, – поділилася геніальною думкою донька. – Ти старенька, у тебе тиск. Ніхто не здивується.

– І скільки я так пропрацюю? – скептично відповіла я. – Мене ж звільнять.

– Та хто тебе просив виходити на цю роботу! – закричала дочка у слухавку. – Можна подумати, тобі чогось не вистачає! Квартира є, пенсію платять, живи та радуйся! Ні, тобі на роботу захотілося! Так складно посидіти з онуками? Чи ти принципово це зробила? Мені на зло?

– Знаєш, Катюшка, а от тепер я і справді з принципу тільки сама вирішуватиму, коли і що робити! – Жорстоко перервала я її гнівну тираду. – Мало того, що все життя працювала і ростила тебе, відмовляючись від усього на світі, то ще й на пенсії з мене останнє вичавити намагаєтеся? Годі з мене! Ти хоч знаєш, у чому я ходитиму взимку?

– До чого тут зима? Ми про онуків говоримо! Чоловік приїде, а я йому ні хвилини приділити не зможу! Що ж тоді? Раптом його з такого заносити почне? Знайде іншу! Ти мене зовсім не шкодуєш! – Почала схлипувати незрозуміла і відкинута дочка.

Глибоко зітхнувши, я спробувала донести до дочки суть нагромаджених власних проблем: що зносилися чоботи, що потрібне нове пальто і на все це потрібні ті самі гроші, які мені ще тільки доведеться заробити. Але Катя категорично не хотіла мене слухати, і, зрештою, я кинула слухавку.

Надвечір у мене піднявся тиск. Вночі довелося викликати швидку, а вранці плестись на роботу. Як не крути, а квартальний звіт треба здати вчасно.

Незважаючи на те, що сталося, звіт ми все-таки здали вчасно.  А з дочкою… Та владнається в нас усе з дочкою. Я вірю, що колись вона почує і зрозуміє мене.

КІНЕЦЬ.