Громадський транспорт. Автобус. Люди сидять і абсолютно не звертають уваги один на одного, кожен занурений в свої думки. На вулиці йшов дощ, омиваючи собою пилові вулиці міста. На одній зупинці в автобус зайшов бомж. Йому було не більше сорока, але виглядав він значно старше свого віку.

Весь вагон наповнився неприємним запахом. Він був дуже бруд ний і недоглянутий. — Дайте rрошей на хліб, будь ласка, люди добрі. Я вже чотири дні нічого не їв, — говорив він свою стандартну промову. Більшість людей не звернуло на нього ніякої уваги, але деякі полізли в кишені за гаманцями. Раптово один пасажир схопився і почав кричати: — Не їв нічого? Іди працювати!

Скільки можна жити за чужий рахунок. Мене сьогодні звільнили з роботи, а час оnлати іnотеки завтра, але я не йду просити милостиню! Чоловік виглядав дуже пристойно і носив солідний костюм. Бомж присоромлено опустив погляд. Бруд ними руками він почав нишпорити по своїх кишенях.

Коли дістав звідти всі свої заощадження, протягнув чоловікові. — Тримай, тобі це потрібніше. Мені добрі люди ще доnоможуть. І відправився далі, але чоловік побіг за ним, намагаючись повернути rроші. Всі пасажири спостерігали за цією виставою затамувавши подих. Чоловік намагався довести жебраку, що життя – тлін.

Чоловік лаявся, доводячи свою позицію, а бомж лише поблажливо посміхався на його гнівні промови. Забирати rроші він відмовлявся. — Ні, життя хороша штука. У світі дуже багато добросердих людей, не варто так ставиться до життя. Людина повин на бути щаслива, що у неї є життя, — відповів бомж. Чоловік застиг на місці, а жебрак, посміхнувшись наостанок, зіскочив на черговій зупинці і покинув автобус.

Деякий час простоявши, чоловік попрямував до пасажирського сидіння. Чоловік сидів біля вікна, а по його щоках котилися сльози. Було видно, що цей виnадок дуже на нього вплинув. Він переглянув своє ставлення до життя. У руці чоловік стискав пом’яті, брудні куnюри, отримані від жебрака.

КІНЕЦЬ.