Дочка привела чоловіка в батьківську квартиру. Сказала, що вийшла заміж. Молоді пройшли в її кімнату і затихли. А батьки нічого не розуміючи сиділи на кухні, не сміючи один одному і слова сказати.

Нарешті, дочка з’явилася. Дала їм паспорт, щоб вони прочитали її нове прізвище. І сказала:

-Ну, вибачте, що так вийшло. Ми поживемо трохи. Потім житло знімемо.

У квартирі встановилася дивна обстановка, коли всі уникали один одного. Наприклад, перш ніж вийти зі своєї кімнати, мати прислухалася: чи не ходять “ті” по коридору?

Щоб не зустрітися в квартирі. Іноді посилала чоловіка перевірити. Він виходив, потім повертався, казав, що все тихо. І мати тихенько виходила зі своєї кімнати.

А з іншого боку – зять. Він теж сидів тихенько. І відправляв дружину перевірити, чи можна пробратися короткими перебіжками в ванну або в туалет?

Щоб виключити небажані зустрічі, молода дружина носила обіди в кімнату. Як в комуналці.

Одна жінка готує, друга тихо сидить в своєму кутку. Потім міняються.

Ні розмов, ні спілкування. Якщо раптом випадково зустрінуться, то опустять очі в підлогу і пройдуть один повз одного. Зять, звичайно, скромно-скромно вітався: “Здрасстуйте”. Але у відповідь, як то кажуть, тиша.

Всім було важко. Дуже важко.

Де молоді працювали? Чому не пішли в орендоване житло? Це невідомо. Тільки четверо дорослих людей, отак жили під одним дахом.

Крига скресла на чоловічій половині. Батько залишив під вікном свою машину. А зять побачив. Спустився вниз, спеціально почекав, коли тесть з’явиться. І поставив йому якесь технічне питання – про машину. Звичайно, батько не зміг промовчати. Відповів. Зав’язалася жвава розмова. Потім вони разом вирушили в гараж. Мабуть, намахнули там трохи – і дружба народилася.

Через тиждень обидвоє поїхали на риболовлю. Після риболовлі щось робили разом – по дому.

Слідом і материнське серце розтануло. Прийняли вони хлопця в свою сім’ю.

Пролетіло місяці два. І батько став називати зятя сином. А той його – татом.

Закрутилося сімейне життя. Стало весело і легко – по-родинному.

Шумно відзначили день народження матері. Наготували – купу. Розмовляли. Потім молоді умовили батьків заспівати. Дуже зворушливо, дуже душевно.

Після дня народження ніхто навіть не думав про знімне житло. Навіщо? Всім так добре, так добре!

Прийшло літо, і на батьківській машині дві подружні пари вирушили на озеро. Взяли намети. Чоловіки рибалили, пані загоряли, сиділи на березі і розмовляли про щастя.

Батько жартома казав, що мріяв про сина. Мріяв пристрасно. І ось Господь послав йому сина. А зять на це відповідав, що рано батька нестало. Виріс з матір’ю. І теж хотів батька. Не вистачало батьківського тепла і чоловічої мудрості.

Жінки слухали і посміхалися. Як не посміхатися? Дуже приємно. І на душі затишно. Через півроку син раптом засумував. На обличчі печаль. Пропала колишня жвавість. Ентузіазм зник. А дочка все частіше затримувалася на роботі. Казала, що її начальство завдання додаткові дає. Мабуть, доведеться змінити роботу.

Приходила і ховалася за дверима своєї кімнати. І вони сиділи там тихо-тихо. Як раніше.

Загальні вечері проходили сумно. На запитання батьків дочка і зять відповідали, що все добре.

Тоді батько вирішив поговорити з сином по-чоловічому. Але нічого не вийшло. На всі питання він відводив очі.

Але, як то кажуть, скільки мотузочці не витися, а кінець буде. Дочка прийшла в кімнату до батьків і повідомила, що трапилося непередбачене: полюбила іншого. Боролася з собою, але нічого зробити не змогла. Так що ось, мамо і тато, “вибачте, так вийшло”.

Зять йшов з квартири тихесенько, щоб ніхто не чув. Швидко зібрався. І під старими стелями запанувала тиша.

Батько вийшов в коридор, ходив туди-сюди. Заглянув в кімнату дочки. Повернувся в свою, ліг на диван і відвернувся до стіни.

Після сказав:

-Знав я раніше. Знав, що не можна ні до кого серцем прив’язуватися. Відриватися важко. Розумієш? Важко!

Дочка на наступний день переїхала до нового чоловіка. Знайомити з батьками не поспішала. Мабуть, розуміла. Щось, мабуть, розуміла.

А батько отримав СМС. Колишній зять написав:

-Ви все одно мені як батько. Не хвилюйтесь. Що ж тепер зробиш?