Дочка й зять повинні мені 20 000 доларів, які я додала їм на квартиру, але й не думають віддавати, в Буковель поїхали на цілий тиждень! Я дізналася про це випадково. Зайшла на фейсбук, а там – фотографії: гори, сніг, вони в теплих комбінезонах, усміхнені, келихи тримають. «Відпочиваємо, як треба!» – підписала донька під фото

Дочка й зять повинні мені 20 000 доларів, які я додала їм на квартиру, але й не думають віддавати, в Буковель поїхали на цілий тиждень!

Я дізналася про це випадково. Зайшла на фейсбук, а там – фотографії: гори, сніг, вони в теплих комбінезонах, усміхнені, келихи тримають.

«Відпочиваємо, як треба!» – підписала донька під фото.

Мені аж всередині похололо. Як це «відпочиваємо»? На які гроші?

Я ж не просто так дала їм ті 20 тисяч. Це були мої заощадження на старість, на чорний день. Вони обіцяли повернути! Казали, що це тимчасово, що віддадуть, щойно з’явиться можливість.

А зараз, виходить, можливість з’явилася, але не мені віддати, а на Буковель?

Я довго ходила по квартирі, намагаючись заспокоїтися. Але чим більше думала, тим більше кипіла. Вирішила – буду дзвонити.

– Алло, мамо! – донька взяла слухавку весела, як ні в чому не бувало.

– Привіт. Відпочиваєте?

– Так, все просто супер! Тут так гарно, свіже повітря, лижі…

– На які гроші? – перебила я її.Вона замовкла. А потім уже не так весело відповіла:

– Ну, трохи назбирали, трохи Сашкові премію дали.

– А про борг ви не згадували? – голос у мене здригнувся.

– Ой, мамо, ну що ти знову починаєш, це не такі гроші, щоб ми могли все тобі віддати з них. Не починай.

– Що я починаю? Я вам віддала всі свої заощадження, щоб у вас була квартира. Ви обіцяли повернути!

Вона зітхнула.

– Ну, мамо, ну, будь ласка. Ми ж віддамо, але ж не зараз.

– А коли? Якщо у ва є гроші на Буковель, значить, є гроші й борги повертати.

– Ну що, нам тепер взагалі не жити? Не відпочивати?

Я відчула, як у мене руки затремтіли.

– Жити треба. Але чесно.

– Ну що ти заводишся? Все буде. Ми ж працюємо, не сидимо без діла.

Я хотіла ще щось сказати, але почула у слухавці голос зятя:

– Що там?

– Та мама знову про борг, – тихо відповіла донька.

– Боже, ну це вже смішно .

Я більше нічого не сказала. Просто поклала слухавку.

Весь вечір не знаходила собі місця. Було і образливо, і прикро. Виходить, що я для них просто гаманець? Гроші взяли – і все, про обіцянки забули?

Я не знаю, що робити. Чи вимагати повернути борг терміново, чи просто змиритися і чекати, поки вони самі схаменуться? Але чи схаменуться? Як мені вчинити?

Джерело