Дочка докорила мені, що свекруха їй з дитиною допомагає, а я ні, і взагалі від мене допомоги немає. Забула, мабуть, хто їм вічно грошей підкидає

Дочка із зятем зовсім знахабніли. Залишилося тільки зовсім мені на шию сісти та ноги звісити. Саме це вони регулярно намагаються зробити, скільки не допомагай, а все їм мало.

Зараз дочка сидить в декреті, хоча давно могла б вже віддати дитину в садок і вийти на роботу, але вона знаходить сотню причин цього не робити. Хоча додаткові гроші їхній родині явно не були б зайвими.

Я один раз запитала, отримала відповідь, що не хоче так рано травмувати психіку дитини, якій у такому ніжному віці дуже потрібна мама, і більше нічого не питала.

Зрештою вона доросла заміжня жінка, хай із чоловіком сама вирішує питання, як і на що їм жити. Хоча, звичайно, мене це питання теж стороною не оминає.

Зять працює, але робота в нього так, що скільки відпрацював, стільки й отримав. Тому складно вгадати, скільки та коли він отримає гроші. Іноді бюджет сім’ї сходиться, але найчастіше ні.

У такі моменти дочка звертається за допомогою до мене, і я зазвичай їй не відмовляю, добре, що маю можливість їй допомагати.

Сама я працюю та отримую цілком гідну зарплату, якої вистачає і на себе, і на постійну підтримку сім’ї доньки.

Не завжди я даю їм грошей, але три рази на місяць повністю забиваю їм холодильник продуктами, дарую одяг та взуття, купую хороші подарунки на свята. Мабуть, це допомогою вже не вважається.

У мене є онука, я її люблю та із задоволенням з нею бачусь, коли з’являється можливість. До себе я дитину не забираю, бо будь-якої миті мене можуть смикнути на роботу, навіть у вихідні. А куди я з дворічною дитиною поїду?

У плані посидіти з дитиною дочку рятує її свекруха. Та вже на пенсії, тож сидить удома і телевізор дивиться, вона має можливість перехопити онучку на кілька годин, а то й на весь день.

Але сваха вже у віці, тому періодично лежить у лікарні, то обстеження, то якась профілактика. В цей час дочці доводиться розраховувати лише на себе.

Звичайно, якщо трапиться якась екстрена ситуація, я без питань її виручу, але питання має бути на межі життя та смерті. У цю категорію не підходить “нас запросили в гості, посидь з онукою”.

Я добре заробляю, але й працюю я для цього багато, тому мені хочеться у свій вільний час відпочити та розслабитися, чого з дитиною на руках собі не дозволиш.

Дочці я це пояснювала вже не раз, але вона наполегливо не хоче мене розуміти, чи вирішила взяти змором, я не знаю. Але нещодавно це прохання знову було підняте.

Сваха на обстеженні, а їм із чоловіком захотілося з’їздити на вихідні відпочити, звичайно ж, без дитини. А куди її подіти? Правильно, тільки вмовити мене забрати онуку.

Коли я вкотре пояснила, що теж хочу відпочивати у вихідні, дочка обурилася і сказала, що мені має бути соромно.

– Свекруха мені з дитиною допомагає, ніколи не відмовляє, а ти не допомагаєш. Жодного разу з онукою вихідні не провела! І що з того, що ти працюєш? Інші бабусі якось примудряються поєднувати! Від тебе жодної допомоги!

Мені стало відверто прикро, тому що вже в чому, а в тому, що я не надаю допомоги дочці, мене звинуватити не можна. Ну хіба що з онукою не сиджу.

Ну, якщо вона вважає, що я їй не допомагаю, то й не допомагатиму більше, нехай відчує різницю. Якщо вистачить їй розуму вибачитись – подумаю про те, щоб знову допомагати, ну, а якщо не вистачить, то це вже буде не моя проблема.

А то ти диви, яка розумна, тільки про себе і думає. Доведеться займатися перевихованням.

КІНЕЦЬ.