Оксана ще зі студентських років мріяла про щасливе сімейне життя. Родом з мальовничого села на Львівщині дівчина хотіла мати велику гарну родину й багато дітей.

Після закінчення університету мрія збулась-Оксана вийшла заміж за Олександра. Хлопець був старший за неї на 3 роки. Вже мав хорошу роботу і квартиру, яку подарували йому батьки.

Саша гарно залицявся, розказував про свої плани на життя. Їхні погляди на родину абсолютно збіглися. Хлопець теж хотів мати дітей. Тому через пів року зустрічей вони одружилися.

Перших 3 роки Оксана та Олександр жили щасливо. Оксана була хорошою  дружиною, господинею та мамою для іхніх синів-близнюків. Богдан та Арсен росли милими хлопчиками, і були дуже схожими на батька.

На 5-ту річницю весілля Оксана потішила чоловіка чудовою новиною-вона чекає на дитину.  Третя вагітність виявилась важкою, але жінка була сильною, бо дуже хотілось народити донечку.

Але доля розпорядилась інакше. На 4-му місяці вагітності Оксана потрапила в лікарню і втратила дитину.

Олександр намагався всілякими способами розрадити свою дружину, а потім…знайшов втіху на стороні.

Оксана через декілька місяців тільки помітила, що чоловік змінився. І що став запізнюватись на вечерю. Вона ж була в глибокій депресії, і тільки на автоматі дбала про синів, готувала їсти й вела побут.

А одного вечора Саша повернувся додому і як окропом на голову ошелешив дружину новиною.

Оксано, вибач, я покохав іншу.  Вона вагітна від мене. Синам допомагати буду. Бачитись з ними теж. Квартиру залишаю тобі й дітям. Пробач.

Того вечора Олександр зібрав  речі і поїхав до коханки Оксана його не зупиняла, не плакала, не влаштовувала істерики. Вона, певно, усі свої сльози вже виплакала за ненародженою дочкою. Лише в слід обізвала чоловіка “зрадником”.

Минув тиждень. Олександр за цей час тільки повідомив, що офіційно подав документи на розлучення.

Щоб хоч якось розвіятись думками жінка забрала синів і поїхала до батьків в село.

Ввечері, коли всі спали. Після душевної розмови з мамою, Оксана вирішила пройтись вуличками рідного села.Подивитись, як змінилась річка, згадати безтурботні юнацькі роки.

В голові крутились мамині слова:

 Що життя не закінчується від того, що нема чоловіка поруч. А треба жити заради дітей.

Оксані хотілось тільки одного: покарати зрадника. Жінка після прогулянки саме поверталась додому, як побачила темну постать, яка сиділа біля старої хати. Оксана спочатку дуже злякалась, але потім згадала свою сусідку бабу Тетяну. Ще в дитинстві Окскани  селом ходили слухи, що баба Тетяна знається з чорною магією. Що дітей і чоловіка в неї нема, бо вона…відьма. Всі в селі її боялись.

Оксана напривеликий подив для себе зупинилась біля баби Тетяни і привіталась.  Сусідка пильно глянула на неї і привіталась теж.

Добрий вечір, Оксано. Давно тебе у батьків не бачила. Бачу, що важкість на душі маєш. Всі в цьому світі повинні отримати те, що заслужили. Хочеш покарати його? То я тобі допоможу. Ходімо зі мною…

Далі Оксана зайшла до хати баби Тетяни. Сусідка читала якісь дивні молитви, потім взяла шматок глини й зліпила дві людських ляльки. Дала Оксані голки, щоб та проколола тіло зрадників.

Чоловікові дісталась голка в голову, а коханці — в живіт. Давно жінка не відчувала такого полегшення і солодкого почуття  помсти. 

Тієї ночі вперше за останній час жінка спала спокійно. Через декілька днів Оксана з синами повернулась додому. Потрібно було готуватись до розлучення. В назначений день жінці подзвонив адвокат чоловіка і повідомив, що Олександр загинув. Виявляється, йому стало погано за кермом. Ранній інсульт, а нова кохана внаслідок аварії втратила дитину й зараз знаходиться в лікарні у важкому стані.

Оксану охопив звіриний страх. Що це вона ж своїми руками прирекла чоловіка та його коханку на таку біду. Взяла такий гріх на душу. Поїхала знову в село до баби Тетяни поговорити. А її вже нема…Декілька днів як поховали.

Як таке можливо? Все ж таки, не хочеться вірити, ніби хтось може зруйнувати твоє життя завдяки одній глиняній ляльці. А Ви вірите в магію і в те, що хтось Вам може “поробити”?

КІНЕЦЬ.