Дзвонить сестра старша, вичитує, – скаржиться подругам Катя, – і така я, і сяка, невдячна донька, живу собі на втіху, мамі не допомагаю, а вона ж збиралася мені свою квартиру залишити.

Катерина і Надія – дві доньки одних батьків, тільки Надя старша за сестру на 12 років, і вона дуже давно живе далеко, в Тернопільській області, де в неї чоловік, робота і діти. Каті зараз 26 років, 4 роки тому вона пішла з рідної домівки і зараз вони з чоловіком орендують житло.

— Я ледве-ледве дочекалася, коли заміж вийду, – каже жінка, – тата в нас давно немає, а 8 років тому, коли я ще жила з мамою, вона надумала вийти заміж.

Молодшій доньці тоді було лише 18 років, щойно закінчила школу, мріяла піти до інституту, навчалася пристойно, щоб вступити на бюджетне відділення. Але життя, а точніше мамине особисте життя, внесло свої корективи в цей план.

— Я не буду тебе утримувати до сивини, – заявила мама, – мені 5 років до пенсії залишилося, дайте мені, нарешті, пожити для себе. Хочеш вчитися – йди на заочне і влаштовуйся працювати, забезпечувати тебе нікому.
Катя прийняла це як даність. Здалеку підтакнула мамі й Надя.

— Я училище закінчила, – сказала вона сестрі, – і влаштувалася непогано. Мама одна, ти маєш розуміти, що їй важко.

— Але сестра забула уточнити, – каже Катя, – що вона й 9 класів ледь закінчила, вчитися було не в її характері. Ну гаразд, я пішла працювати на молочний завод, вступила до інституту на вечірнє відділення, приходила додому фактично тільки спати.

Рідше бувати вдома дівчина була тільки рада: з вітчимом, що звалився на голову вже повнолітньої дівчини, спільної мови знайти не вдалося.

— Добре чоловʼяга влаштувався, – вважає Катя, – він мамі ровесник, але трудового стажу в нього навряд чи років 10 набереться, а тут і годують, і напувають, і пестять, і спокій бережуть.

У 22 роки, коли вчитися залишався ще один курс, Катя вийшла заміж. Живуть, як і багато хто: свого житла немає і в її обранця, вихід тільки в іпотеці, але й для того, щоб її взяти, потрібні гроші.

— Дуже було важко, – згадує Катя, – я тільки закінчила навчання, влаштувалася на іншу роботу, як з’ясувалося, що я при надії. Мій Кирило знайшов підробіток, але все одно бюджет у нас був дуже скромним: продукти за акцією, речі в недорогих магазинах або за знижками. Добре, що багато чого мені просто надіслали сестри Кирила, рідна і двоюрідна, тож у нашого сина практично весь одяг є на кілька років уперед.

— Мене на пенсію попросили піти, – поскаржилася мама Каті десь рік тому, коли її донька була ще в декретній відпустці, – жити зовсім не буде на що. Надя обіцяла допомагати, але в неї ж двоє дітей, та й зарплати там не столичні.

Катя зрозуміла, до чого мама хилить. Після того, як дочка зібралася заміж, мама намагалася дізнатися: чим їй може бути корисний майбутній зять. Але в Кирила не було статків, багатих і впливових родичів, житла, тож теща махнула на нього рукою: безштанько!

Сама вона тоді працювала, отримувала цілком гідну зарплату, її новий чоловік час від часу теж влаштовувався і приносив гроші в дім.

— Мало того, – вважала Катя, – що працював він рідко і недовго, так ще й грошей мамі віддавати не поспішав, як уже вона домовлялася з ним – не знаю, та й куди він витрачав зароблене теж не моя справа. Але прийдешня пенсія маму лякала.

Чим комуналку платити, – стогнала жінка, яка колись одного (розповідь для сайту Рідне Слово)разу зайшла в гості до молодшої доньки, – пенсія тисячі 2 всього, як ми будемо жити. Зять – бідняк, ти в декреті, як же не вчасно ти дитину завела.
Слухати маму Каті було неприємно, а тут ще сестра здолала своїми дзвінками.

— Ви, столичні, заїлися зовсім, – говорила Надя, – якби я в столиці жила і столичну зарплату отримувала, я б і допомагала матері, а так – це твоя турбота.

— Сама сестра за весь час, що минув після заміжжя, щонайбільше кілька разів у гості приїжджала, – каже Катя, – грошей немає і вся відповідь. Я спочатку запропонувала мамі посидіти з моїм сином, а я б вийшла на роботу і трохи платила б їй, як няні.

— До тебе їздити далеко, – відповіла бабуся, – привози онука до мене, тоді буду сидіти з ним.
— Навіщо нам це треба, – обурився чоловік матері, – це буде не дім, а дитячий садок, та й що там вона тобі заплатить! А скільки хлопчисько з’їсть? Та й шуму від нього багато.

Так і досиділа Катя декрет сама. Вийшла на роботу, стало з грошима легше, мама активізувалася знову: то тисячу попросить до пенсії, то за комуналку зажадає заплатити під приводом того, що Катя і її син прописані в її квартирі.

— У мене пралка зламалася, – поскаржилася мама, – я вже не можу прати руками, а на ремонт гроші потрібні, 4 тисячі, а в мене немає. Надя надіслати не може, їй самій важко, хоч із простягнутою рукою йди.

На ремонт машинки Катя з чоловіком грошей мамі дали. Тільки за місяць з’ясувалося, що машинку ніхто так і не відремонтував, гроші на її ремонт потрібні знову, а на те, що дала донька минулого разу, мама купила чоловікові зимову куртку.

— Ну не ходити ж йому роздягненим, – обурено відповіла вона доньці.
— Нема грошей, – відповів за Катю Кирило, – чоловікові немає ще й 60 років, він ніхто мені, ніхто моїй дружині, він не ростив Катю, не давав їй освіти, чому ми маємо утримувати працездатного трутня?

— А нещодавно мені начальство запропонувало з’їздити у відрядження, – каже Катя, – так, я могла відмовитися, у мене маленька дитина, але після поїздки на мене чекало підвищення на посаді, а заразом і в зарплаті. У Кирила якраз відпустка була, ми вирішили, що ми викрутимося.

Не викрутилися, Кирило буквально напередодні відрядження потрапив до лікарні з нападом апендициту. Його прооперували, обіцяли виписати зі стаціонару після того, як знімуть шви.

— Мама якраз після довгого мовчання зателефонувала, – каже Катя.
— Ну раз така справа, – сказала мати, – я посиджу з онуком, їдь у своє відрядження, чоловік якраз до своєї сестри днів на 10 поїхав, він там будинок допомагає ремонтувати. Тільки ти мені на онука грошей дай – мені годувати його нічим.

Катя дала мамі 5 тисяч на харчування дитини, ще 5 тисяч залишила мамі за те що вона буде сидіти з онуком, відрядження якраз мало тривати 5 днів.

— Я дуже переживала і за сина, і за чоловіка, – каже жінка, – дзвонила щодня йому в лікарню, мамі, дізнатися, як дитина.

Відповідь звідусіль була одна: “все добре”. Тільки мама онука до телефону не кликала: то він заснув, то він у ванній.
— Ти не могла б мені докинути ще пару тисяч, – попросила мама день на 3-й перебування з онуком, – я не розрахувала, у нас немає грошей.

Катя не здивувалася, очікувала чогось подібного, гроші мамі на (розповідь для сайту Рідне Слово)картку перевела, потім уже перед самим поверненням перевела мамі ще тисячу гривень. Разом 13 тисяч за 5 днів. Особисто я вважаю, що няня обійшлася б набагато дешевше.

— Приїжджаю додому, – каже Катя, – телефоную мамі, а вона трубку не бере. Я додому речі завезла, там нікого, я до неї – теж тиша. На мій стукіт сусідка вийшла.

— А мама поїхала, – каже, – та днів 5 тому. Ні, я бачила, як їхала, хлопчика твого з нею не було, я його й не бачила.
— Я Кирилу дзвонила, – каже Катя, – руки тряслися від хвилювання, я ж уже в напівнепритомності була.
— Заспокойся, – сказав чоловік, – я тебе не хотів хвилювати і зривати з відрядження. Син тут, у лікарні, у дитячому відділенні, я до нього ходжу щодня, а завтра і мене додому відпустять, і його випишуть.

Ні, із сином Каті нічого не сталося. Просто наступного дня після від’їзду доньки у відрядження, теща привела онука в лікарню, де лежав зять, і сказала, що їй терміново треба виїхати.

— З чоловіком нещастя, – сказала жінка, – я маю їхати до нього. Хлопчик ваш, ви й думайте, де і як він буде.
Кирило пішов до лікаря з проханням відпустити його додому під розписку: ситуація безвихідна. Літній хірург похитав головою і зателефонував своїй дружині, завідувачці дитячого відділення, туди й оформили малюка на час, поки не приїде мати.

— Соромно, – Катя і зараз не може стримати емоцій, – син, як безпритульний якийсь: батько в лікарні, мати у відрядженні, добре хоч люди увійшли в наше становище. Мамин чоловік? А він придавив два пальці на лівій руці. От скажіть, ця травма була варта того, щоб кинути онука, брехати доньці, та ще й грошей із неї тягнути?

З мамою Катя розсварилася остаточно: ні знати, ні бачити її дівчина не хоче. І тільки Надя з Тернопільської області, радить зрозуміти і пробачити.

— Ось старша донька в мене – людина, – розповідає мама жінок своїм знайомим, – а Катя виросла невдячна й черства. Вже я для неї все… без батька ростила, вважай, виховала, вивчила, заміж віддала. Хоч на аліменти подавай.

КІНЕЦЬ.