До весілля не дійшло, бо Вадим передумав, він в місті знайшов собі іншу наречену, а Наталі сказав, щоб змирилася, так буває: люди сходяться – розходяться. Машину, куплену майбутньою тещею, Вадим віддавати відмовився. Він сказав, що чесно її заробив, бо майже рік безоплатно працював у Ліди
– Як це він пішов від тебе? Нічого не розумію – як це не буде весілля? А машина, яку я йому купила? – нічого не розуміючи, перепитувала у слухавку Ліда свою доньку.
Але Наталя крізь сльози і схлипування так і не могла толком нічого пояснити. Зателефонувала вона мамі в Італію лише для того, щоб поскаржитися на Вадима, який за кілька місяців до весілля вирішив все скасувати.
На заробітках в Італії Ліда вже довгих 12 років. Свою єдину донечку Наталочку вона залишила з своєю мамою, коли тій лише виповнилося 15 років.
Чоловіка у Ліди не було, а Петро, з яким вона тимчасово жила, точно не стане дбати про її майбутнє дитини. От вона з своєю мамою порадилася, і вирішила, що поки Наталя довчиться в школі, а потім і в університеті, Ліда в Італії їй за цей час на квартиру заробить.
Петро не хотів відпускати Ліду, бо ж вони лише нещодавно зійшлися, всього 3 роки як жили разом. Ліда давно вдова, а Петро з міста приїхав, він з дружиною своєю розлучився, і став жити у своєї мами, в селі у Ліди. Так вони собі і зійшлися.
Коли постав вибір між чоловіком і майбутнім доньки, Ліда вибрала друге, тому без вагань поїхала в Італію на заробітки.
Мама її тоді ще була доволі молода і бадьора, тому Ліда їй гроші висилала, а мама шукала робітників, і керувала будовою.
Через кілька років і дім, і подвір’я Ліди було не впізнати. Та повертатися назад Ліда уже не хотіла, тому що зрозуміла, що з Петром вона жити вже не буде, а тут, в Італії, у неї є і робота, і друзі, і навіть нове кохання.
Та у долі, як завжди, свої викрутаси – якось в село до Петра приїхав його старший син Вадим. Він побачив Наталю, і дівчина йому неабияк припала до душі.
Наталі теж Вадим дуже сподобався, і оскільки, навіть після того, як мама поїхала в Італію, з дядьком Петром у неї збереглися дружні стосунки, вона почала довірливо ставитися і до його сина.
Вадим все частіше приїжджав в село, а потім зізнався дівчині, що вона йому дуже подобається, і що він пропонує їй зійтися і жити разом.
Закохана Наталка погодилася, і відразу зателефонувала мамі в Італію, щоб розповісти радісну новину.
Ліді такий хід подій не сподобався:
– Донечко, а як це “жити разом”? Може, спочатку одружитесь, весілля зіграємо, а тоді вже разом житимете?
– Нічого ти, мамо, не розумієш. Ми любимо одне одного, а штамп в паспорті тут ні до чого. Поживемо кілька місяців, побачимо, чи підходимо ми одне одному, а тоді і весілля будемо планувати, – щебетала донька.
Внутрішньо Ліда завжди була проти цих шлюбів “на віру”, але вона сподівалася, до літа, поки вона приїде, Вадим зробить їй пропозицію, і вони одружаться офіційно, бо ця нова мода їй зовсім не до душі.
Вадим переїхав в будинок, який збудувала Ліда, навіть з величезним завзяттям прийнявся до роботи, але відразу почав говорити, що їм терміново потрібна машина – чи бабусю до лікаря відвезти, чи в місто за чимось поїхати.
Так Ліда купила молодятам машину, і необачно оформила її на Вадима, бо він сказав, що так простіше буде, а вона йому і повірила.
До весілля не дійшло, бо Вадим передумав, він в місті знайшов собі іншу наречену, а Наталі сказав, щоб змирилася, так буває: люди сходяться – розходяться…
Машину, куплену майбутньою тещею, Вадим віддавати відмовився. Він сказав, що чесно її заробив, бо майже рік безоплатно працював у Ліди.
Такого нахабства Ліда аж ніяк не очікувала, та й доньки їй було шкода, тому вона зателефонувала ще Петру, щоб той хоч якось вплинув на сина.
Але колишній чоловік Ліди сказав, що це не його справа, і втручатися в неї він не має жодного наміру.
Коли італієць, з яким жила в Римі Ліда, почув всю цю неприємну історію, він запропонував, щоб Наталя приїжджала до них в Італію.
– Нехай донька приїде до нас, погостює, розвіється, – сказав Роберто.
– А за ті гроші, які ти витратила на машину, забудь, і відпусти. Нікому ще оман і підлість на добро не вийшли.
Ліда його послухала, і забрала доньку до себе. А для себе вона ще раз переконалася – не варто бути занадто довірливою, і навіть після весілля не треба поспішати щось переписувати на чужих людей. Вона зробила помилку, і за це поплатилася.