Я одружена трохи більше 2 років, але романтичні стосунки у нас з партнером почалися 7 років тому. Виходячи з такого великого терміну, мені здавалося, що часу на «притертись» було достатньо. Проте зараз наша пара переживає справжнісіньку кризу. І все тому, що ми заздалегідь не обговорили сімейні обов’язки один одного.

Як добре вихована дівчина, у юності я не погодилася на співжиття. І, тільки почавши жити разом із чоловіком, я зрозуміла, що шлюб – це друга робота. Перші 2 роки нас переповнювали почуття. Я заплющувала очі і приймала з гумором його дивні звички, а він ніколи не скаржився на мій стиль домоводавства. Але з часом побут почав негативно впливати на наші відносини. Розповідаю, як саме.

Мій чоловік – сильна особистість. Він владний і скрупульозний, любить чистоту та порядок. Водночас він упевнений, що домашня робота — це жіночий обов’язок. Тому домогтися від нього допомоги, наприклад, у прибиранні неможливо. Чоловіча робота, хоч би якою складною вона виявилася, виникає вкрай рідко. Так і виходить, що я маю працювати цілодобово, а він — за потребою.

Спочатку його позицію я сприйняла як прийнятну дивина. Тому вирішила для себе, щоб не перетружуватися, все робити напівсили. Адже запустити робот-пилосос і пройтися з ганчірочкою по кухні набагато легше, ніж щодня робити генеральне прибирання. Також я ввела до нашого раціону напівфабрикати: вони сильно полегшили мені життя. Але виникла проблема! Чоловік помітив мої хитрощі і викликав на серйозну розмову.

З порога чоловік мені заявив, що я ледар. Мовляв, вони з мамою поговорили і дійшли до спільного висновку: я не справляюся з веденням побуту, і мені треба більше старатися. Звичайно, його слова мене зачепили. А те, що до формування цієї думки причетна свекруха , взагалі вибило з колії.

Це ж несправедливо! Те, що я господиня в будинку, не означає, що я маю тягнути все на собі. Я, між іншим, теж ходжу на роботу, поповнюю сімейний бюджет і втомлююся не менше за чоловіка. То чому після роботи я, як і він, не маю права на відпочинок?

А ще чоловік поскаржився, що я рідко готую щось суттєве та із запасом. Каже, йому хочеться прийти додому та пообідати борщем з пампушками, варениками з картоплею, голубцями… Це при тому, що чоловіка треба буквально просити полагодити кран або вкрутити лампочку.

Під час чергової суперечки на тему побуту я порушила питання рубом: або я звільняюся і займаюся виключно домашньою роботою, або ми наймаємо хатню робітницю. Зрозумійте мене правильно, я не з жінок, які маніпулюють чоловіками. Але ситуація справді розжарилася, і мені захотілося дізнатися про реальну позицію чоловіка. Як же я здивувалась його відповіді!

На мій ультиматум чоловік швидко зреагував. Він заборонив мені йти з роботи. А послуги хатньої робітниці — зайві витрати, які ніяк не вплинуть на розподіл сімейних обов’язків. І взагалі, раніше жінки, наприклад, його матуся, і на роботу ходили, і дітей виховували, і дім у чистоті тримали, і чоловіка задовольняли в усьому… То чому ж я не можу?

Від його претензій у мене опустилися руки. Я сильно втомлююсь на роботі, але додому йти зовсім не хочеться. Адже розумію, що там на мене чекає другий етап каторги: прання, прибирання, готування. І від колишньої романтики не залишилося й сліду.

Але й висловити свої аргументи чоловікові я не наважуюсь. Адже я його так люблю! Боюся, що через принципи зіпсую стосунки, і він мене покине.

КІНЕЦЬ.