До свого 50-річного ювілею Лариса особливо не готувалася, але сподівалася, що чоловік гарним словом її привітає, і хоча б букет квітів подарує.

Прокинулася вона з самого ранку, приготувала чоловікові сніданок, але Юрій швиденько поснідав, і не сказав дружині ні слова. Дещо засмучена, Лариса і сама стала збиратися на роботу, в надії, що ввечері чоловік таки її привітає.

Перед виходом з дому Лариса глянула на себе в дзеркало, а вона ще таки нічого, хоч і цифри вивели їй сьогодні 50. У важких роздумах вона побрела на роботу.

Лариса прожила більшу частину свого життя у шлюбі, який колись був наповнений любов’ю та мріями. Вона вийшла заміж молодою, і разом із чоловіком вони будували сім’ю, виховували двох дітей і намагалися створити затишок у домі.

Але роки спільного життя забрали теплоту, що колись була між ними. Чоловік сприймав її турботу як належне, а діти, вже дорослі, часто не помічали її зусиль. У своєму домі вона часто почувалася невидимою.

На її тендітних плечах була вся хатня робота, вона і готувала, і прибирала, і прала, і прасувала, але ніхто належним чином не оцінював її працю, бувало таке, що сини з чоловіком повечеряють, встануть з-за столу і навіть дякую не скажуть, не кажучи вже про те, щоб прибрати за собою чи помити тарілку.

Лариса працювала бухгалтером у невеликій компанії. Для неї робота була не лише джерелом доходу, а й своєрідною втечею від реальності. У колективі її цінували за професіоналізм, але найбільше – за щирість і доброту. Вона часто затримувалася в офісі, бо вдома на неї чекали лише байдужість і обов’язки.

В той день Лариса теж додому не поспішала, уже всі працівники покинули офіс, а вона ще доробляла звіт. Раптом вона почула голос свого начальника.

– Ларисо, ви не надто втомлюєтеся? Ви завжди останньою йдете.

Вона засоромлено відповіла, що їй подобається працювати в тиші. Але він відчув у її голосі приховану печаль.

З того вечора Олексій почав більше спілкуватися з Ларисою, дізнаватися про її життя. Він дивувався, як така мудра й турботлива жінка могла опинитися у світі, де її не цінують.

Олексій Павлович, її начальник, був розлученим чоловіком близько 55 років. Він помічав Ларису давно – її скромність, уважність до дрібниць і доброзичливу посмішку.  Та й цінував її дуже як працівника.

Згодом їхні розмови стали глибшими. Олексій ділився своїм життям, а Лариса розповідала про свої мрії, про які довелося забути.

А тим часом чоловік Лариси все більше віддалявся від неї, він не те, що не приділяв їй уваги, але й навіть не спілкувався з нею, бувало, що вони живучи в одній квартирі не говорили по кілька днів.

Сини виросли і поїхали з дому, а між Ларисою і її чоловіком утворилась справжня прірва.

Одного разу Олексій Павлович несподівано зізнався Ларисі, що вона йому дуже подобається, і що якби поряд з ним була така жінка, то він був би щасливим.

– Ларисо, переїжджай до мене, – раптом запропонував Олексій.

Коли після довгих роздумів Лариса таки наважилася змінити своє життя, і сказала чоловіку, що вона йде від нього, Юрій не міг повірити, що вона це зробить. А коли Лариса зібрала свої речі, подала на розлучення і переїхала до Олексія, Юрій зробив її винною, і налаштував синів проти матері.

Це було прикро, та свого рішення Лариса не мала наміру змінювати. Тепер не вона першою прокидалася, щоб готувати сніданки, навпаки, її будив аромат свіжозавареної кави, а на столі її чекало щось смачненьке.

Олексій з нею говорив, він любив її слухати і милуватися її красою, він показав їй, що життя може бути наповненим не лише обов’язками, а й увагою, повагою та радістю.

Переїзд до Олексія став для Лариси початком нового життя, в якому вона почувалася щасливою і захищеною. Вона вперше за багато років відчула, що її цінують і розуміють.

Вони з Олексієм все робили разом. Разом вони подорожували, ходили на концерти, готували вечерю й сміялися над дрібницями. Лариса зрозуміла, що ніколи не пізно почати жити так, як хочеш.

Щоправда, вона заплатила за своє жіноче щастя доволі високу ціну – її дорослі сини, під впливом батька, перестали спілкуватися з мамою, бо не зрозуміли її вчинку.

Важко щось змінювати, коли тобі уже 50, але Лариса наважилася, і не прогадала. А діти? Вона ще сподівається, що коли сини обзаведуться власними сім’ями, вони її зрозуміють. Головне, що вона нарешті відчула, що таке жіноче щастя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Джерело