Кілька років тому мій чоловік успадкував від дідуся будиночок біля моря. Тоді, будиночком його важко було назвати, скоріше халабуда якась, яка б точно не пережила наступного шторму.

І присадибна ділянка теж давно не бачила рук господаря. Територія була схожа на чагарник. Але це такі дрібниці у порівнянні з тим, що від нього до моря п’ять хвилин ходи.

Коли чоловік оформив усі необхідні документи на право власності, ми вирішили, що пора робити капітальний ремонт. Мріяли перетворити цю халабуду на справжній будиночок для відпочинку. Тоді можна буде самим там жити, або ж здавати його в оренду та непогано заробляти.

Спершу ми вирішили позичити кошти у когось із родичів. Але наш задум ніхто не підтримав, навпаки почали відмовляти та висміювати. Не було іншого виходу, як взяти позику в банку, хоча й умови кредиту були не самі приємні.

Але ми впорались з усіма перепонами. Я брав підробітки, навіть на вихідні, дружина додаткові замовлення. До початку пляжного сезону ми перетворили занедбану халупу на розкішний будиночок для відпочинку. Навіть камін встановили для незабутніх моментів та теплої атмосфери.

І ось тут про нас згадали родичі. Почали надзвонювати й проситись погостювати на кілька днів. Комусь здоров’я підтримати, в когось дружина завжди мріяла побувати біля моря. Одним словом, аргументів знаходили безліч.

Так і хотілось згадати усі ті висміювання та байдужість, коли нам потрібні були гроші на ремонт. Та, щоб не сваритись, просто говорив, що усе зайнято та розписано на місяці. Ще час від часу телефонують, але своє рішення я не поміняю.

КІНЕЦЬ.