– Катерино, не вагайся. Максим хороший чоловік, виходь заміж, навіть не думай, – каже мені мама.

Максим просто не давав мені проходу, особливо після того, як він дізнався, в яку неприємну халепу я втрапила.

Він був сином друзів моїх батьків, так що ми зналися ще з дитинства. Але я ніколи не звертала на нього уваги.

В 22 роки я закохалася в Артура, який був старшим за мене на 5 років, на той час у нього вже була власна квартира і автомобіль.

А я була молодою дівчиною, яка щойно закінчила університет і шукала роботу. Артура я полюбила не через гроші. Хоча мені були приємні знаки уваги, які він мені приділяв.

Я закінчила педагогічний і влаштувалася в школу на роботу. Зарплата на початках у мене була невеликою, тому дорогі вечері в ресторані, які влаштовував для нас Артур, були для мене чимось неймовірним, він за один вечір міг витратити половину моєї місячної платні.

Коли Артур зробив мені пропозицію, я була на сьомому небі від щастя. Я його любила, тому погодилася. Стали ми планувати весілля. Артур мені сказав, щоб я ні про що не хвилювалася.

До нашого весілля залишався місяць. Сукня вже була куплена, зал замовлено, гості запрошені. І тут, наче грім серед ясного неба, до мене приходить сусідка і каже, що весілля не буде, бо вона точно знає, що інша дівчина від мого нареченого дитину чекає.

Довго мені думати не довелося, бо відразу приїхав Артур і все пояснив. Він підтвердив те, що сказала мені моя сусідка.

– Пробач, так вийшло, весілля не буде. У дитини має бути батько, – це все, що він мені сказав на прощання.

Я тоді схудла за три тижні майже на 8 кілограм, на мені просто не було лиця. Мама з татом просто не знали, як мені допомогти, бо я весь час плакала.

І тоді у гру вступив Максим. Він вирішив, що це найкращий час щоб діяти і проявити себе.

Він дарував мені розкішні букети, говорив гарні слова, водив у кафе на мої улюблені тістечка.

Наші батьки придумали план – щоб зал даремно не пропадав, я маю вийти заміж за Максима.

Сам Максим з радістю підтримав цю ідею, адже давно був закоханий в мене.

Мені ж було важче, бо я мала переключитися з одного нареченого на іншого. Різниця лише у тому, що Артура я дуже любила, а Максима – ні.

Та ніхто крім мене не вважав це проблемою. Мама мені завжди говорила, що головне, щоб поряд була надійна людина, а любов з часом прийде.

Усі гуртом мене таки вмовили вийти заміж за Максима. Я погодилася з відчаю, бо Артур розписався з тією дівчиною, і я розуміла, що назад дороги немає.

Після весілля ми переїхали в новеньку квартиру, яку Василю подарували його батьки. Також мене з усіх сторін і чоловік, і його родичі, оточили любов’ю і турботою. Та щасливою я себе не відчувала.

У нас з Максимом народився син. Чоловік літав від щастя, він справді намагався бути ідеальним батьком і чоловіком. Та я і далі залишалася холодною.

Я вже майже змирилася з своїм життям, і стала до всього звикати, але тут в моєму житті знову з’явився Артур.

Наші діти ходили в один садочок, там ми і зустрілися.

Артур мені розповів, що у нього не склалося особисте життя, і він живе з дружиною лише заради дітей.

Запитав мене – чи я щаслива? Але я вирішила йому на це питання не відповідати, та він сам все зрозумів.

Відтоді моє життя знову перевернулося з ніг на голову. Артур пропонує мені таємно зустрічатися, а залишатися в сім’ях заради дітей.

Для мене ж це неприпустимо. Це брехня, зрада, та називайте це як хочете, але це неправильно. Якщо Артур хоче бути зі мною, то нам обом треба розлучитися з своїми половинками і почати все спочатку.

Може я чогось і не розумію в цьому житті, але розсудіть – хто з нас правий? І чи варто мені продовжувати жити з добрим, але нелюбим мені чоловіком?

Джерело