До народження Макарчика свекруха Зоя Ігнатівна заходила до нам майже не щодня, чаювала зі мною, любила потеревеніти по-жіночому про життя, роботу, ціни, погоду, таких-сяких-чоловікові.

І в одну мить, коли народився мій син, свекруха до нас перестала ходити, а коли й заглядала на кілька хвилин, то ніколи не брала його на руки, не гралася з малим. Максимум – “ку-ку” скаже.

Зараз Макарчику вже три рочки, а вона ніколи його не відвідає, не купить подарунок. Каже, щоб зверталися у разі потреби, але відгукується на якісь наші прохання з небажанням.

Коли пару разів залишала дитину в неї на годинку, то вона його чіпсами всякими годує, руки не миє перед їжею, синочок брудний і мокрий повертається.

Навіть коли ми в них у гостях і я укладаю дитину спати в обід, то вона спеціально голосно говорить на весь будинок, її собаки гавкають, а вона уваги на це не звертає. Навіть у ресторані вона заявила, що вважає за краще бути з собакою на терасі, ніж залишити її в машині під час вечері.

На той момент Макару було 10 місяців і на терасі було холодно, ми пішли до ресторану.

У результаті сталася суперечка і собака залишився в машині, а ми повечеряли всередині ресторану. Своїх собак мама чоловіка з собою постійно возить в машині, місця для коляски немає якщо разом їдемо кудись навіть на годину.

І мені оце зовсім не зрозуміло – таке повне ігнорування онука. Ще вона не хоче, щоб він її бабусею кликав, а на ім’я. Живемо поряд, пів кілометра один від одного, але у кожного свій будинок.

На даний момент я бачу один вихід – обмежити спілкування сина з Зоєю Ігнатівною, не залишатися у них на свята коли дитині час спати, бо вона і її собаки сильно шумлять.

Я не перебільшую, чесно кажу, вона кричить на весь будинок, а собаки можуть гавкати недалеко від кімнати, де спить малюк, для неї це нормально. Для неї це “звикати до шуму”.

Я тільки за, але в розумних межах, а ту все якраз навпаки. Чи правильно я вчиню, обмеживши спілкування онука й бабусі ще більше, ніж воно є зараз?

Джерело