Якось я зустріла свою колишню однокласницю, вона була сумною. Я запитала її в чім справа і вона розговорилася зі мною.

– Розумієш? Я постійно за своєю свекрухою горою стояла, – взялася розповідати мені 35-річна Наталя. – Я була впевнена, що мені дуже пощастило з нею: у нас ідеальні відносини. мати чоловіка мені дійсно дуже допомагала з дітьми, причому, я була впевнена, що за власним бажанням.

Приходила вона до нас майже кожен день, з самого народження старшої дитини. А тепер я, уявляєш, дізнаюся, що внуки їй в тягар були весь цей час, але ми з Андрієм на шию їй сіли і їдемо. Ні, ну як так?

Та я взагалі її більше в свій будинок не пущу ніколи. Нехай сидить у себе в квартирі і відпочиває сама, скільки хоче тепер, не хочу, щоб вона і до мене ходила. не очікувала я від неї такого.

Дітей у Наталі і її чоловіка троє, старшому синові дев’ять років, дочкам п’ять і два, і, хоча вона не працює, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків ой як потрібні жінці.

Свекруха її дійсно ходить до неї кожен день, як на роботу.

Мати чоловіка вранці приходить, переодягається і без зайвих слів і питань береться за усі домашні справи: підхоплює когось із дітей, починає мити посуд, вішати білизну, застеляти ліжка і робити іншу домашню роботу.

Робота в домі, як відомо, знайдеться завжди.

– Така прямо завжди була добра і лагідна, наче в казці, – продовжила розповідь свою Наталя. – Наталю те, Наталю це, йди відпочинь, ти втомилася, може, тобі чайку зробити, може, пиріг спекти? А я то думала, що вона щира зі мною.

Онуки бабусю обожнюють – ну ще б пак, вони виросли на її руках. До того ж вона ніколи не приходить без гостинців з порожніми руками. Обов’язково суне кожній дитині якийсь гостинець: то банан, то персик, то цукерку, то пакетик соку.

– І що, старшому дев’ять, і вона всі дев’ять років так ходить допомагати? Кожен день?

– Ну, практично, так і є, – з сумом розповідає однокласниця. – Були періоди, звичайно, коли її допомога була дуже потрібна нам, особливо мені. Зараз вже не дуже я потребую її присутності, навчилася справлятися з усім, та й діти наші вже підросли. Зараз трішки легше, не те що раніше.

Були такі періоди, коли сама Наталя без допомоги свекрухи б просто не впоралася.

Наприклад, на самому початку свого материнства моїй однокласниці було дуже важко. Чоловік працював цілими днями, і витримати все це одній, за словами Наталки, було просто нереально.

– Правду кажучи, я кожен день хвилювалася, що буде, якщо мати чоловіка сьогодні не прийде, – згадувала потім Наталя. – Спасибі їй, що вона в перший рік не пропустила жодного дня. Забирала дитину, виносила його на вулицю, гуляла з ним годинами, давала прийти в себе.

Дочки у моєї однокласниці, за її словами, спокійні позитивні малятка, сидіти з ними – одне задоволення. Проте бабусина допомога знадобилася і тут.

Свекруха сиділа з дітьми, коли Ірина була зайнята, водила їх на гуртки, в поліклініку, в басейн.

– У неділю їздили в супермаркет з чоловіком, купити там треба було дещо, дітей до свекрухи завозили, – пояснює Наталя. – Погуляли, купили що треба там, заїхали, забрали дітей. Їдемо додому, і раптом по дорозі донька моя середня, раптом згадала, що залишила у бабусі свою ляльку. Стала плакати. Ми вже й так, і сяк, бабуся, говоримо, завтра привезе тобі – ні, не заспокоюється дитина зовсім. Чоловік каже – та добре, недалеко від’їхали від мами, повернемося, а то дочка ж нам через цю ляльку заснути не дасть.

Чоловік відразу розвернувся, повернувся до материного будинку, Наталя вискочила з машини і пішла до свекрухи за іграшкою.

Піднімаючись сходами на четвертий поверх, почула голос матері чоловіка. Свекруха стояла у себе на майданчику і розмовляла зі своєю сусідкою.

– І ось так дев’ять років вже світла не бачу, Галино, – скаржилася свекруха сусідці.

– З ранку до вечора там у них. як білка в колесі кручуся, за цілий день і не сяду, так багато тієї роботи там. У своїх справах ніколи піти.

Ноги турбують до кінця дня, треба в поліклініку, а у мені не виходить. То одне, то інше. У невістки вікна перемила, штори перепрала, а на свої вікна у мене вже сил немає. Сиджу з брудними вікнами. Добре, що додому приходжу вже коли темно, то бруду особливо не бачу у себе.

– Та вже, знахабніли вони у тебе, як я бачу, але ти ж сама так зробила, сама в усьому винна, – співчутливо та спокійно, з жалем, мовила сусідка. – Скажи їм. Нехай невістка тобі допоможе з твоїми вікнами, у тебе самої роботи вистачає, а ти наймитуєш постійно їм.

– Так, допоможе вона, як же. Вона зі своїми якось допомогти не могла, я одна у неї мила, мені ж це треба, щоб діти в чистоті сиділи. Сама вона, знаєш, що не любителька, особливо коли є на кого перекласти свої хатні обов’язки.

Ось сьогодні трьох дітей мені привезли вранці, ввечері забрали, цілий день я сама сиділа з ними, так важко мені зараз це все, роки немолоді. Ти думаєш, хоч по яблучку вона їм залишила?

Ні! Сніданок, обід і вечеря на трьох за мій рахунок. Причому, вівсянку на воді діти їсти не будуть, ти ж розумієш. Їм треба смачне і різноманітне. Ось наберуся колись сміливості, і висловлю їм все! Скажу, злізайте вже з шиї.

Наталя була дуже неприємно здивована, вона з кам’яним обличчям забрала ляльку і пішла не попрощавшись не прощаючись, всю ніч не спала, а на наступний ранок зателефонувала свекрусі і сказала їй більше до онукам не приходити. З такими вона зв’язуватися вона не бажає.

Однокласниця скаржиться мені, вона ображається на матір свого чоловіка. Але хіба вона права? Я, чесно, навіть не знаю.

КІНЕЦЬ.