Я вийшла заміж ще бувши студенткою. Мій старший брат одружуватись не поспішав. Ми з мамою не раз йому натякали, що пора вже замилитись про власну сім’ю, роки то йдуть. Але йому було байдуже до наших зауважень. Тому ми не стали більше втручатись та наполягати. Силою під вінець не заженеш. То його життя, хай сам вирішує.

Я виховую двох дітей. Мама неабияк мені допомагає. Вона забирає їх після школи, водить на різні гуртки й взагалі проводить з онуками вдосталь часу. А я, щоб хоч якось віддячити сплачую за неї комунальні послуги й виділяю певну суму на прожиття.

Недавно мій брат таки одружився. Йому вже сорок два роки, а його дружина на шість років молодша. За рік після одруження в них народився син. Відтоді мама припинила мені допомагати. Увесь свій час витрачає на меншого онука. А мої діти бачать бабусю хіба на вихідні чи у свята.

Мені було непросто звикати до нового режиму, але іншого виходу не мала. Мама навіть ніколи не спитає, як я справляюсь. Та ображатись на неї не маю права, бо у свій час вона неабияк нас виручала. Проте обурює інше.

До мене дійшла інформація, що свою квартиру та дачний будиночок мама хоче залишити моєму брату, а мене лишити ні з чим. Вирішила поговорити з нею про це:

– Мамо, а що я для тебе чужа? Чому ти заповіла все своє майно Назару? А, як же я?

– Ти заміжня жінка. Тебе чоловік повинен забезпечувати.

– Так він і забезпечує. Але ж Назар теж чоловік. Тільки от він не дуже старається, бо знає, що йому дістанеться все готове. Так виходить, що я ще й комуналку вам оплачую.

Мене це зовсім не влаштовує.

Я даватиму тобі гроші на додаткові витрати, але комунальні послуги вже якось самі.

Маму це неабияк обурило. Вона навіть назвала мене скнарою. Абсолютно несправедливо.

Недавно подзвонила до брата, щоб забрав дитячі речі. Мій син підріс, деякий одяг майже новий лежить. А ще велосипед, який для нього вже замалий та трохи іграшок. Назар приїхав, швидко закинув речі до багажника і вже збирався їхати:

– Навіть не подякуєш??

– Це ти ще маєш мені дякувати, що ваш мотлох вивожу.

Такого я не чекала. А за кілька годин подзвонила мама й накричала на мене за те, що я нібито вимагала в Назара гроші за старі речі. Це стало останньою краплею. З того часу я більше ні копійки не даю матері, а вона перестала зі мною спілкуватись. Викреслила їх зі свого життя. Хай живуть, як хочуть. Тепер у нас цілковита взаємність.

КІНЕЦЬ.