Надія з Іваном мають двох синів: Володимира та Анатолія. Ті вже дорослі чоловіки давно, мають свої сім’ї.

Старший Володимир вже давно живе в місті, має там сім’ю і двоє дітей. До батьків приїжджає дуже рідко, а останній рік, коли добиратися зовсім не просто, то взагалі батьків не провідував, казав, що усі сидять вдома, тому й він їхати в далеку дорогу не буде.

Але й до того багато років приїжджав, як гість до своїх мами й тата. Батьки раділи йому дуже, дітям дарували тисячі гривень, синові теж сунули конверта, загалом, гостина Володимира до своїх батьків було справжнім святом.

Володимир, звичайно, не дуже хотів брати, мовляв, що це для нього не гроші, він живе не бідно, але спокійно клав конверта до кишені, не дивлячись на те, що там лежала мамина пенсія не за один місяць і він добре знав, що батьки небагато живуть і на собі економлять.

Гостювали вони десь тиждень, батьки готували поросятко, але ні син, ні невістка жодного разу за цей час ні в хлів не заглянули, ні на город не вийшли, таке враження, що там все саме доглядається та росте і вони розуміння не мають, що за господарством ще доглядати потрібно.

А Анатолій, молодший син, живе на сусідній вулиці. За гостя батькам він ніколи не був, щиро кажучи, бо щодня приходив допомагати поратися по господарству, батьки вже й перестали помічати ту турботу.

Батько з матір’ю ніколи ні молодшому синові, ні невістці, його дружині, нічого не куплять, лише інколи їх дітям жменю цукерок дадуть.

Надія усім людям та родичам своїм лише вихвалялася Володимиром, що син у неї такий розумний, такий молодець, в місті добре влаштувався свого часу, має гарну роботу, гроші добрі заробляє, всі його поважають, гарно ставляться до нього всі.

Надія з Іваном вже й заповіт склали на двох своїх синів, щоб ніхто не образився, усім догодити, не дивлячись на те, що гроші лише старшому синові постійно відкладали, він живе там далеко в місті, там ціни високі, грошей багато треба, вони йому необхідні більше ніж тут в селі, а Анатолію, на думку батька й мами, в селі живеться легше, в нього й машини навіть немає, на бензин не потрібно витрачатися. Тай взагалі, навіщо йому та машина? В селі і на велосипеді можна їхати, так і все життя робили батьки.

А якось Анатолій занедужав, день не йде до батьків, тиждень, другий. Мати вже й сердитися почала, батько бурчить, бо робота в обійсті вся стоїть, зовсім нічого не робиться.

Тоді вперше за довгий час Надія сама переступила поріг невістчиної хати. Вже повчати сина хотіла, розгнівана до нього йшла, що батькам нічим не допомагає, вже по дорозі слів дібрала потрібних, щоб висказати все, що накипіло за ці дні, молодшому синові.

Зайшла, а він тихенько лежить в своїй кімнаті, дружина на роботі, діти в школі, нікому й водички подати. Дружина обід зготувала, а чайку гарячого ще й попити б, та сам не може зробити, чекає поки дітки прийдуть допоможуть батькові.

Як Надія те все побачила, почула всю правду від сина, дуже прикро їй стало.

Вона з порожніми руками прийшла до сина докоряти, що не допомагає своїм батькам, а сама чим допомогла своєму рідному синові, адже її турботливий син нічого доброго від неї за багато років не бачив, навіть зараз живе в будинку дружини.

Надія відразу стала клопотати біля свого сина, як за малою дитиною, просиділа в невістки до ночі. А на ранок вони з батьком вирішили, що свою хату залишать Анатолію, бо крім нього їм й води на старості років буде нікому подати, надіятися в цьому житті батькам стареньким більше немає на кого. І вранці побігли вдвох у селищну раду, забрати заповіт, а все що мають оформити на свого молодшого сина Анатолія.

Нещодавно Володимир приїжджав до батьків і гості, та цього разу вони грошей йому не дали, лише дітям по 100 гривень. Володимир виду не подав, але образився на батьків. Навіть ночувати не став, а відразу подався додому.

Але тепер батьки знають, що на старості років нічого не дочекаються від старшого сина, тому тепер кожну зайву копійку невістці несуть. Хіба це не вірно в цій ситуації?

Джерело