В мене мати завжди любила купувати багато речей, і так само завжди не було чого одягти.

Шафи ломилися від вбрання, але то все, або старе, або не модне, або з якогось секонду.

Мені ніколи не був важливим той одяг, коли я переїхала від матері, то зробила собі стильний і маленький гардероб, де кожна річ між собою добре поєднувалася.

Бувало, до мене мама приїздила і навіть могла заглянути в шафу. “Ой, що це в тебе всього так мало? Я сходжу на базар і принесу тобі нормальних речей! А ще мені подруги передали від своїх доньок кучу речей, може щось і підійде”.

Я завжди відмахувалася від такої щедрої пропозиції. Та мати ніколи цього не розуміла. “Ось ростиш, виховуєш, а вона така невдячна”.

Загалом я намагалася цього не слухати, але це вже стало просто нестерпно, коли в мене появився хлопець.

В мого молодого чоловіка, на ім’я Дмитро, теж багато одягу. Таке відчуття, що він весь час з жив з моєю мамою, адже одягу в хлопця теж багато, і до кольору, і до вибору, а як приходиться кудись вибратись, то ні костюма, ні нормальних класичних штанів.

Ну але зате можна зробити багато різноманітних образів, як то кажуть з чого є. Загалом я намагалася про це не хвилюватися. Все-таки всі ми різні люди і не добре з іншої людини робити повну копію себе. Я просто час від часу дарувала одяг, який мені подобається.

Так ось їхали ми до мами вчора на день народження. Окрім мене в гостях було ще багато людей, тож я й не думала, що мати таке зробить.

Після привітань мама привселюдно почала робити мені зауваження стосовно одягу: “Ой що це ти в одному і тому самому, невже не можна купити більш різноманітних речей, гроші ж є. Ось, подивися на свого хлопця і те, і друге. Ще ні разу не бачила в одному і тому самому. Тільки спробуй мені нормального хлопця під себе переробити “, – сказала мама.

Ну хіба це нормально? Невже так добре “повчати” власну доньку через якийсь одяг?

А що б зробили ви?

Джерело