Днями на стрижку зазирнув дідусь.

Пахне нормально, одягнений як модник 70-х, я аж розчулилася.

Попросив красиво його постригти, модельну зачіску йому.

Постригла, особливо не розмовляли.

Проте, зазначила, що виглядає він дуже охайно і досить привабливо, враховуючи вік.

Та й у такому віці зазвичай стрижуться “коротше і швидше”, а тут аж “модельну”.

Одягає окуляри, питає:

– Ну що, гарний?

Дівчина із сусіднього крісла:

– Так, прямо наречений!

Ми всі посміхнулися, а він з якоюсь образою в голосі:

-Взагалі-то я і є наречений!

Поблажлива посмішка на наших обличчях, мовляв, гаразд, наречений так наречений, молодий душею дідусь, усім би так.

Дідусь поправляючи волосся і встаючи з крісла:

– У мене сьогодні золоте весілля!

У мене по тілу пробігли мурашки.

КІНЕЦЬ.