-Дякую, Марійка! Нагодувала батька вечерею! – подякував Дмитро Степанович дочці, піднімаючись з-за столу.

-Тату, я хотіла тебе запитати щодо тих замовників … – Почала було дівчина серйозну розмову, але батько приклавши палець до губ, зупинив її.

– Доню, ми ж домовлялися, вдома про роботу жодного слова… Завтра обговоримо це питання на роботі.

Дмитро Степанович у бізнесі був давно, його конкуренти говорили, що з ним краще дружити, ніж конкурувати. Спочатку він сам розвивав свій бізнес, заснований на аутсорсингу робочого персоналу, а потім і Марія закінчила інститут та прийшла на допомогу батькові. Загалом справи йшли непогано і Дмитро Степанович із дочкою не бідували.

Він любив свою дочку, і нерідко, сумно дивлячись на дівчину, говорив:

-Як же ти схожа на маму! Така сама красуня.

Справа в тому, що Наталі Павлівни, мами дівчинки не стало, коли Марії було лише три роки.

-Обіцяй мені, Дмитро, що ти зробиш все, щоб наша дочка була щаслива. – Попросила вона одного разу чоловіка, розуміючи що дні її пораховані.

-Обіцяю, любов моя!

І Дмитро Степанович виконав свою обіцянку. Він так і не одружився: «навіщо дівчину хвилювати присутністю чужої тітки.» – щиро вважав він. Чоловік продовжував виховувати доньку сам, і ставився до неї з усією суворістю, хоча дуже любив.

-Марія, ніяких хлопчиків! Тобі треба вчитися, кар’єру будувати, а всі ці молодіжні компанії з не розумними жартами та витівками – це не для тебе.

Коли Марія виросла і вступила до інституту, контроль за нею з боку батька анітрохи не ослаб…

-Ти зрозумій, доню, ти розумна, красива, інтелігентна … ну просто немає поки в твоєму оточенні людини гідного тебе.

Дівчина мовчки погоджувалась з батьком і не заперечувала йому. Марії вже виповнилося двадцять три роки, а вона досі жила з Дмитром Степановичем і не могла уявити іншого життя. А хлопці на роботі цуралися її, розуміючи, хто її батько, і що він з ними зробить, якщо дізнається про найменший прояв зацікавленості до коханої доньки. Та й сама Марія не уявляла, як відреагує батько на її любовні пригоди.

Але одного разу все змінилося! Дівчина закохалася. Ні, не в дипломата, і навіть не в заможного бізнесмена, а в такого ж юного, як вона хлопця, який працював автослюсарем.

Ігор жив у сусідньому під’їзді і одного разу допоміг дівчині, яка безпорадно стояла біля маленької Тойоти, що закапризувала, не знаючи, що з нею робити.

-Що, занедужала машинка? – співчутливо спитав він у Марії.

Марія озирнулася: перед нею стояв симпатичний, світловолосий хлопець. Його очі дивилися на дівчину зацікавлено та ласкаво.

-Так ось! – Розгублено змахнула руками дівчина – Треба, напевно, викликати евакуатор …

-Не треба евакуатор! – Сказав хлопчина – Краще капот відкрийте.

Буквально за кілька хвилин, машина пирхнула і слухняно завелася.

-Ну ось, тепер можна їхати! – усміхнувся хлопець.

З того часу молоді люди почали спілкуватися, спочатку просто, як добрі друзі. А потім раптом це спілкування швидко переросло у взаємну симпатію. Але Марія переєживала, що про це дізнається Дмитро Степанович, тому намагалася зустрічатися з Ігорем таємно, так, щоб ніхто не бачив. Ігореві, звичайно, такий розклад не дуже подобався:

-Марія, ну що мене ховати? Я ж нормальний, гроші непогані заробляю, чим я поганий для твого батька?

-Та ти не розумієш, Ігорн! Ти поганий тільки тим, що ти є! Мені здається, що немає такого хлопця, який би сподобався моєму батькові! – Спробувала заспокоїти коханого Марія.

-І що, ти тепер все життя житимеш з огляду на свого батька? Ти доросла вже! Це ж якийсь негідник, а не батько! – ще більше сердився Ігор.

-Не говори про нього так! Він виростив мене! Ніякий він не негідник. Він просто мене дуже любить. – Потім Марія трохи помовчала і додала – Занадто любить.

-Добре, Марія, якщо він тебе любить, то колись він зрозуміє, що я тебе люблю і ти будеш щаслива зі мною. – Примирливо сказав Ігор.

Але, як тільки закохані не ховалися, батько Марії все одно побачив їх разом.

-Марія, нам потрібно серйозно поговорити! – Заявив він, тільки-но дівчина встигла зайти додому.

Вже одне тільки «Марія» замість «Марійка» не віщувало нічого хорошого і вказувало на те, що батько сердиться.

Дмитро Степанович не приховував, що йому не подобається цей зв’язок дочки та Ігоря.

-Він безталанний ледар! – Заявив він доньці – Нічого не вміє!

-Тату, ти навіщо так? Ігор працює в автосервісі, він чудовий майстер… – спробувала заперечити дівчина.

-Якщо він такий «відмінний майстер», як ти кажеш, то чому працює на дядька, а не відкриє свою справу? – Запитав батько.

-Ну не всі хочуть цієї метушні з бізнесом …

-Саме так! Він не хоче! Значить, ледар! Тому що не хоче та переживає почати щось нове! Не такого чоловіка я хотів для тебе! Я матері твоїй обіцяв, що ти будеш щаслива! Я не дозволю цьому пройдисвіту зіпсувати тобі життя! Я забороняю тобі зустрічатися з ним! Чуєш мене донька, забороняю! – на останніх словах батько схопився за бік і опустився у крісло.

-Тату, тату! Що трапилося? Тобі погано? Я обіцяю тобі, що не буду тебе більше так засмучувати… – крізь сльози гукала Марія.

-От і добре, доню – слабким голосом відповів Дмитро Степанович – Не хвилюйся, мені вже краще, подай тільки там пігулки в кишені.

Ось так кілька місяців Дмитро Степанович насолоджувався домашньою іділією. Марія завжди після роботи була вдома, а на столі батька чекала смачна гаряча вечеря. Марія підкорилася батькові.

Але через деякий час Марія з’явилася на порозі з іншим молодим чоловіком – повним антиподом Ігоря.

Поруч із дочкою стояв невисокий, темноволосий, і темноокий хлопець.

-Знайомся, тату! Це мій наречений В’ячеслав. Ми вирішили з ним одружитися.

Дмитро Степанович милостиво погодився поговорити з новим нареченим дочки. І о диво! Цим вибором Марії залишився задоволеним.

-Хлопець працював менеджером у престижній фірмі, легко просувався кар’єрними сходами і незабаром планував зайнятися власним бізнесом.

Дмитру Степановичу хлопець сподобався: він здався йому дуже здібним та цілеспрямованим. В’ячеслав нагадав батькові Марії себе у молодості. Дмитро Степанович дав свою згоду на цей шлюб, і молодята незабаром розписалися.

Щоправда, Марія з В’ячеславом навідріз відмовилися від пишного святкування, що зовсім не властиве молоді та неабияк здивувало Дмитра Степановича.

-Дочко, а як же біла сукня, весільна подорож, вигуки «Гірко»? Навіть якось незручно! Люди скажуть, що я пожалкував для дочки.

-Тату, не вигадуй! Ну нема кого нам зі Славиком на весілля кликати! Ні в мене, ні в нього немає друзів! Посидимо просто в тісному сімейному колі … А з приводу “люди скажуть” – просто не кажи нікому, от і все.

Молоді винайняли квартиру і переїхали до неї.

Минуло півроку. Дмитро Степанович після одного з відряджень повернувся додому і був здивований, побачивши у квартирі Марію.

– Доню, що сталося? А де Славко? – здивувався батько.

-Тату, ти тільки не переймайся, але ми з ним розлучилися? – повідомила йому дівчина.

-Як, що сталося? Він тебе образив? – захвилювався Дмитро Степанович.

-Не те що образив … він просто мені зрадив, а я невчасно прийшла додому. Ось зібрала речі та приїхала до тебе. Хіба ти не радий?

-Який «радий», якийсь негідник посмів обманювати мою дочку, а я повинен радіти! Ні! Так річ не піде! Я йому покажу.

Дмитро Степанович ледве тримав себе в руках.

-А я його ще порядним вважав, цього пройдисвіта! – думав він, виходячи, з дверей під’їзду.

Він був настільки схвильований і ображений, що нічого не бачив попереду себе і лоб у лоб зіткнувся з першою любов’ю дочки Ігорем.

-Здрастуйте, Дмитре Степановичу! Як ви! – знайомий голос привів Дмитра в себе..

-Привіт, Ігоре! – відповів чоловік. Чомусь за ці хвилини в його голові все перекинулося і відбулася переоцінка цінностей. І тепер Ігор здавався йому цілком пристойним, що заслуговує на довіру молодим чоловіком.

-У Вас щось сталося, Дмитре Степановичу? Ви такий схвильовані! Як Марія, з нею все гаразд?

Дмитро вловив у голосі колишнього хлопця доньки непідробне занепокоєння. І він не витримав: – Ти уявляєш! Цей В’ячеслав, посмів образити мою дочку! Виявилося, він їй зраджує! Можеш собі уявити! Я йому зараз покажу!

-Дмитро Степановичу, Ви зараз дуже схвильовані! Вам не можна за кермо! Давайте, я підвезу Вас. – у голосі хлопця звучало таке щире співчуття та бажання допомогти, що чоловікові навіть стало соромно за те, що він колись забороняв дочці з ним зустрічатися і за ті неприємності, які про нього наговорив.

-Дякую, тобі, Ігор! І… пробач мені.

-Дмитро Степановичу, можна я попрошу Вас про одну послугу, – сказав Ігор, поки вони їхали до офісу, – Дозвольте мені Марію в кафе запросити. Адже я досі люблю її.

Дмитро кивнув – він був не проти цього. Тепер він глянув на хлопця під іншим кутом і зрозумів, як помилявся зі своїми висновками.

Дмитро Степанович, приїхавши в офіс до В’ячеслава, відразу приступив до справи, зокрема кинувся до колишнього зятя.

-Ах, ти негідник! Ти посмів образити мою дочку! – гукнув він.

Ігор, який стояв поряд, умовляв чоловіка: – Дмитро Степановичу! Все не так, як Ви вважаєте! Давайте, ми сядемо десь осторонь і ми Вам разом із В’ячеславом про все розповімо.

-В сенсі “разом”, ви що, знайомі?

-Так, Дмитре Степановичу, ми зі Славком дружимо з дитинства, – сказав Ігор. – І коли ви заборонили нам з Марією зустрічатися, довелося звернутися за допомогою до Славка.

Славко, трохи прийшовши в себе, заспокоївся і повідомив: – Розумієте, вся правда а в тому, що наш шлюб із Марією був фіктивним. Ми з нею навіть не жили разом! – пояснив він.

– Який поганий обман! – Схопився за голову Дмитро Степанович – А жила весь цей час моя дочка з тобою! – Чоловік різко повернувся до Ігоря.

-Так зі мною! І ми любимо один одного! А повернулася вона до Вас тільки для того, щоб розповісти правду та перестати ховатися!

-Що за молодь пішла! – вигукнув Дмитро Степанович – І не підходь до мене! – Обернувся він до Ігоря, я на таксі доїду! І ще, запам’ятай: не бачити тобі моєї дочки, як своїх вух!

Дмитро Степанович забіг додому.

-Я і не знав, Марія, що ти така! Як тобі спало на думку обманути батька?! Як ти могла?

-А що мені залишалося робити, тату? Ти ж вирішив, що можеш мені вказувати, кого любити, за кого виходити заміж! Я тобі лялька, чи що? – Дівчина взяла сумочку в коридорі і вибігла з дому.

Тиждень Дмитро Степанович не міг знайти ні дочку, ні Ігоря. Він намагався шукати їх за старою адресою, але там нікого не було, на телефонні дзвінки ніхто не відповідав. Він лаяв себе, розуміючи, що дочка має рацію: навіть із найкращих спонукань не можна просити від неї, щоб вона когось полюбила просто за батьківським бажанням.

Щоночі снилася Наталка, яка докірливо дивилася на нього і плакала… Сам Дмитро Степанович вже хотів подати заяву до дільничого, але за тиждень Марія з Ігорем з’явилися на порозі квартири. Вони стояли удвох, міцно взявшись за руки.

Дівчина навіть сказати батькові нічого не дала – зупинила його жестом витягнутої руки, ледь помітивши, що батько роззявив рота.

-Тату, ти знаєш, як я тебе люблю! Ти для мене рідна людина, і я прийшла востаннє поговорити з тобою.

У нас з Ігорем скоро буде дитина, а в тебе онук. І ще… хочеш ти цього, тату, чи ні, але ми з Ігорем одружуємося. А за обман – вибач! Так я оберігала своє право на кохання! Від тебе, тату, оберігала!

Дмитро Степанович рідко плакав, але тепер не міг стримувати сліз.

-Пробач мені, дочко! – Тільки й зміг він сказати, опустивши голову – Я просто готовий був оберігати тебе від усього світу, а тобі довелося оберігатися від мене.

Марія з Ігорем одружилися та живуть дуже щасливо. У них народився чудовий хлопчик, у якому вся родина не чує душі. А Дмитро Степанович тепер шкодує лише про одне: що мало не зруйнував життя своєї єдиної доньки.

КІНЕЦЬ.