Зоя повернулася додому, зняла пальто таким чином, що дала зрозуміти Дмитру: вечір буде непростим. Вона зустріла його суворим поглядом і без слів. Його спроби зав’язати розмову та м’яко поцікавитися її самопочуттям, були зустрінуті холодною відповіддю та звинувачувальною манерою поведінки.

Зоя погодилася піти з ним на кухню, де Дмитро приготував їжу, сподіваючись підняти їй настрій. Коли вони сиділи, Дмитро не втримався і запитав про причину її явного розладу , на що вона одразу відповіла, звинувативши його в тому, що саме він є причиною її дискомфорту.

Незважаючи на своє замішання та тривогу, Дмитро спробував зрозуміти причину її гніву. Він згадав їхній ранковий обмін думками, де він побажав їй гарного дня і порадив взяти парасольку, незважаючи на її віру у сприятливий прогноз погоди. Більше того, він грайливо порадив їй надіти нові туфлі з огляду на престиж її ролі на роботі.

Її закид застав Дмитра зненацька. Зою засмутив не дощ і туфлі. Справа була у змінах на роботі, які викликали у неї сильне занепокоєння.

На превеликий подив Дмитра, Зоя розповіла, що вона отримала значне підвищення, перейшовши зі зручної посади старшого наукового співробітника на відповідальну посаду керівника відділу.

Ця зміна стала для неї сильним ударом, змусивши її обирати між новою відповідальністю та пониженням на посаді до прибиральниці.

Початковою реакцією Дмитра були недоречні веселощі: він не розумів всієї серйозності становища Зої. Він намагався втішити її, пропонуючи свою підтримку та любов незалежно від її становища.

Зоя турбувалася про те, як її нова роль вплине на її сім’ю, висловлювала занепокоєння щодо їхніх дітей та своїх обов’язків по дому. Спроби Дмитра пожартувати і заспокоїти її не увінчалися успіхом, і розмова переросла в сварку, що ще більше підігріло і без того підвищені емоції Зої.

Несподіваним поворотом став той факт, що Дмитро зрадів її підвищенню, захопився її компетентністю та повірив у її можливості. Але Зоя, приголомшена раптовим тиском відповідальності, попросила його припинити свої прогнози, бажаючи спокійного переходу у нову роль.

Дмитро погодився, поступившись її бажанню – і вони закінчили трапезу. Хоча Зоя, як і раніше, була стривожена, його слова запалили в ній маленьку іскорку надії, і на її обличчі з’явилася нерішуча усмішка. Серед невизначеності і напруження вони обидва розділили момент сміху, на мить відволікаючись від ситуації, з якою вони зіткнулися.

КІНЕЦЬ.