Дмитро метушливо бігав по квартирі та заглядав у різні несподівані місця. Він явно щось шукав, тому що раніше він не приділяв жодної уваги тому, що діялося під тумбочкою та на косметичному столику дружини.

А зараз Дмитро безсоромно повзав на пузі, вигрібаючи з-під дивана шкарпетки з ознаками скам’яніння, фантик, іграшку кота, і, здавалося б, безповоротно втрачений пульт від телевізора.

Але судячи з незадоволеного обличчя шукача, його пошуки успіхом не увінчалися. Дмитро перекинувся з пуза на спину і протяжно застогнав.

– Ти щось сказав? – долинуло з кухні співчутливе питання дружини.

Дмитро пробурчав щось нерозбірливе і з кректанням підвівся з підлоги. Час спливає, а ключі від машини він так і не знайшов. Ну куди вони могли подітися в однокімнатній квартирі? Чи не домовий їх сховав!

Дмитро вирішив вдатися до останнього способу – запитати у дружини. Зазвичай це виливається в довгу лекцію про те, що Дімі час перестати розкидати свої речі та прибирати все по місцях, тому спосіб і був останнім. Вислуховувати моралі Дмитро не любив, але тут ситуація була вже безвихідною. Сам він перевірив усі місця, де хоча б теоретично могли бути злощасні ключі, і ще кілька місць, де ключів не могло бути точно.

– Оленка, а ти ключі від машини не бачила? – з гірким зітханням спитав у дружини Дмитро.

– Бачила, вони у мене в сумочці. Я ж на ринок сьогодні їздила, – не відриваючись від процесу замішування тіста відповіла дружина і здула пасмо волосся, що вибилося, з чола.

Дмитро важко зітхнув і запобігливим голосом запитав, чи не може Олена відірватися, щоб дістати йому ключі. Дружина мовчки витягла з миски руки, густо обліплені тістом, і промовисто продемонструвала їх чоловікові, після чого знову занурила руки в миску.

Дмитро зітхнув ще важче і поплентався до коридору, де й знаходився таємничий артефакт, який дружина так недбало іменувала своєю сумочкою.

Цього виробу з бежевого шкірозамінника Діма побоювався ще з тих часів, як побачив, що його Оленка легким рухом дістає зі своєї сумочки масивний газовий ключ, який за всіма законами фізики не мав туди поміститися.

З цього моменту Діма повірив, що в цій невигадливій на вигляд штучці є п’ятий вимір і там цілком можуть мешкати всякі монстри.

Відігнавши від себе погані думки, Дмитро рішуче взявся за сумочку. Першим поривом було просто перевернути її, витрусити вміст на стіл, але окрик Олени, яка явно відчула цей намір, змусив Діму заплющити очі та запустити руку в черево сумочки.

Хвилини три Діма безцільно копошився в надрах сумочки, розраховуючи намацати ключі, але потім зрозумів, що це марна справа, занадто багато там було всіляких предметів, що не піддаються упізнанню. Тоді Дмитро вирішив витягати їх по одному, звільняючи простір.

На білий світ було вилучено гребінець, набір паперових хусток, туш, помада, дзеркальце, жуйка, калькулятор, батарейки, запальничка, швейцарський ніж, пляшечка води, лак для нігтів трьох кольорів, гумка, свисток, газовий балончик та уривок ланцюга. А у сумочці все ще залишалося достатньо вмісту, щоб ключі там було неможливо виявити.

Здивовано подивившись на купку речей, що утворилася, Дмитро знову рішуче пірнув рукою в сумку, але одразу ж витяг, почав кричати та пританцьовувати на місці. Його там щось вкусило, та ще й боляче так!

Відскочивши якомога далі від небезпечного монстра, що кусається, Діма тремтячим голосом запитав у дружини, хто в неї там живе і чи не доведеться тепер робити уколи від сказу.

Здивована дружина, виглянула з кухні та запевнила, що кусатися там нічому, просто в когось занадто бурхлива уява. Але ображений недовірою Дмитро підсунув Олені під ніс свій палець, що кровоточив. Уважно оглянувши постраждалу кінцівку, Олена посміхнулася і сказала, що Діма просто був необережний і натрапив на швейний набір, от і вколовся.

Діма прискіпливо оглянув власний постраждалий палець і був змушений погодитися з дружиною, хоч і не було в ньому повної впевненості у її словах.

Подальші розкопки він проводив вже більш обережно, діставши на світ божий злощасний швейний набір, парасольку, клубок дротів, пудреницю, шматок наждачки, самотню пігулку і таку ж самотню шкарпетку. Запитань до дружини у Діми ставало все більше, але часу на розпитування не було, він катастрофічно запізнювався.

Після ще десяти хвилин пошуків Діма стискав у руці щойно витягнуту з Олениної сумки ялинкову іграшку і готовий був вже розплакатися, коли за його спиною пролунали кроки.

Обернувшись, Дмитро побачив дружину, що виходила з кухні, витиравши руки рушником. Вона насупилась, побачивши той безлад, який навів Діма, витягаючи з сумочки її вміст.

Усунувши чоловіка що бурмотів, Олена не дивлячись запустила руку в сумочку і витягла заповітні ключі. Дмитро з радісним криком намагався забрати ключі, але натрапив на жорсткий погляд дружини.

– Спочатку прибери все на місце!

Дмитро почав швидко запихати все, що він вигріб назад, але коли на столі залишалася ще половина добра, сумочка раптом закінчилась. У ній просто не залишилося місця, вона роздулася, як барило, і не хотіла закриватися.

Від несподіванки Дмитро навіть забув, що спізнюється. Такого просто не могло бути! Він власноруч все це витягнув із сумочки, але тепер не зміг запхати назад і половини!

Олена, що спостерігала за потугами чоловіка, закотила очі, зітхнула і відібрала у чоловіка сумочку. Вона одним легким рухом згребла туди все, що лежало на столі та поставила сумочку на місце, після чого пішла на кухню, залишивши чоловіка боротися зі змішаними почуттями захоплення та жаху.

– Відьма, – шанобливо констатував Дмитро і поспішив вийти з квартири.

КІНЕЦЬ.